наступну мить Ела кинула в нього канапкою. Воля скрикнула від несподіванки, Ляна опинилася на ногах – канапка в зубах, ніж у руці, Слова у повітрі.
Захід закричав.
– Що… Західе! – Воля кинулася до коханого, але Ела схопила її за руку і смикнула назад, почавши бурмотіти неголосні молитви – Ляна їх ніколи не була в змозі запам’ятати. Талія тим часом збирала пакунок із їжею докупи, з таким виглядом, наче нікуди і не поспішала. Вона взагалі рідко куди поспішала – не бачила сенсу.
– Це вже не Захід, – у перервах між молитвами сказала Ела. – Тала його відчувала, не ставок.
Сама Ела, схоже, відчула нелюдську сутність «Західа» завдяки своїй подарованій Вищим неймовірній інтуїції. А заговорений непомітно від інших шматок хліба виявив цю сутність остаточно, примусив її вийти назовні.
– Але… – Воля не відводила погляду від Західа, який, зігнувшись, ховав обличчя у долонях.
– Або ти йдеш з нами, – запропонувала Ляна, виступаючи вперед – дурості, себто сміливості, їй ніколи не бракувало, – або лишаєшся з ним. І помираєш. Чи перетворюєшся. Яке слово тобі більш до вподоби?
Захід нарешті забрав руки від обличчя. Ляна недовірливо посміхнулася, Ела судомно зітхнула, Талія ядуче пхикнула.
І тільки Воля заволала зі сльозами на обличчі:
– За-а-а-а-а-ахід!
– Лишаємо її тут та й підемо, – запропонувала Талія, підходячи до Ляни, стаючи у тої за плечем. – Хай собі далі голосить.
– Не мож, – хитнула головою Ляна. – Так не робиться.
У мовчанні Талії виразно чулося: «Ти і так нас у халепу втягнула, та ще й гірше хочеш зробити? Хто нам ця Воля? Та вона нас покинула б п’ятсот двадцять разів. І довго ми проти цієї потвори чорноокої не протримаємося…»
– А я тобі хто, Таліє? – запитала Ляна вголос. – Я тебе за собою не кликала. Ти сама пішла. А тепер кажеш – ти мені до вподоби, люба, лише собачка твоя мене бісить. Або із собачкою приймай, або йди – ніхто тебе не тримає.
– Ляно, ти на розум слабка чи як? – запитала Ела, закінчивши молитви. Істота, що раніше була Західом, тепер билася у невидиму стіну, намагаючись дістатися дівчат і Волі. Воля ревма ревіла, хоч похорон влаштовуй.
Ляна подумала, що похорон таки влаштувати доведеться, та згодом. А зараз час тікати.
– Потім, – гукнула до Ели. – Підтримай Талію і йдіть уперед. Ми з Волею тут дещо з’ясуємо.
– Нікуди я не піду, – насупилася Талія. – Ти ж знову без мене дурниць наробиш. Що за собачка? Я не розумію.
– Все ти зрозуміла. І те, що у звичайній ситуації я б тобі такого не сказала, – зрозуміла також. Ми зараз у Чорному Секторі. Геть замовчування. Якщо вважаєш мене дурною – так і кажи, і я тобі теж це скажу. Не будемо відвертими – довго не протримаємося. Чорний Сектор найкращі почуття спотворює, он Ела про це тобі багато може розповісти. Вона на почуття має гарний нюх, недаром цього гаданого Західа розпізнала.
Талія затрималася, вочевидь
