популярні на Волині:
– «Я колись свинаркою робила, то одна жінка росказувала, вона така старша. То каже, шо як вона служила, і був пан, служила в нього. Ну і та пані заслабла, і каже до неї: «Звари каши, ті[ль]ко не соли, і винеси на гору у тарілку і постав». А вона каже: я взяла навмисне і посолила. Взяла налляла в тарілку, винесла на гору. Стала – сюди, туди, на горі подивилася – нема нікого. Поставила коло комина. Як тіко на драбину, то та тарілка – на голову їй. Каже, я наробила крику, злізаю з драбини. А та стара лежала крепко слаба, але підводиця і каже: «Шо таке?» – «Ой, – каже, – я забулася (вже не каже, шо вмисне посолила) та й взяла посолила ту кашу». – «А я ж тебе просила не солити… Ну, то нічого». І мусіла сама лізти на гору. Але, каже, я нічого не бачила. Отаке».[612]
– «Домовик, казали, де він в кого є, то робе збитки на горі. То чи шось зле, чи шо? Я його не бачила і не знаю за нього. То казали, шо йому ше варили кашу, ставили на горі, шоб він збитків не робив. Коли, каже, не поставлят, то він там поперекидає на горі, човпеця… То по драбині виліз, на горі поставив, та й все. То бі[ль]ше всього пшоняна каша була. Чула шось, шо має бути несолоне, бо як посолити, то він кине мискою там в сіни, в калідор, скине».[613]
– «Мій дядько мав чорта, десь роздобув його. Він мусів їсти йому варити. Моя баба несла кашу на гору, зварила йому, бо вона мусіла їсти йому варити. То він, той чорт, взяв (а він солі не любе, а вона посолила), то він гримнув в землю ту кашу».[614]
– «Мій тато служив в великого господаря. Тато вже мав сім років і пас корóви в них. І господиня з господаром поїхали на ярмарок. Каже: «Ґмитруню, підеш на горý туво кашу поставиш, бо вона ше гореча. Тіко шоб ти не посолив». Каже тато: я покушав – несолона – я собі вкину трошки. Тато каже: я собі посолив, і ту решту посолив. Каже: я но виліз на драбину, поставив ту кашу, а воно – бабавх тей банячок! – кинуло назад на землю. А вони приїхали, сварáт на мене. Кажуть: «Ми тобі казали, шоб ти не солив, то не можна соли. То така птиці, шо вона соли не їсть. Її не можна солити. Нáшо ти посолив?»[615]
Несолена паляниця фігурує в одному з текстів із Кременеччини: «А той крайній [так само домовика] мав. То в нього сусід молотив. Ну, а кулі викидав на вишку. Коли виліз туди, дивиться – гніздо. І там така паляниця жовта лежить. А він кормив його. Тільки шоб солі не було. То він так їв ту паляницю. То той [господар] казав потім [сусідові]: «А чого ти лізав там, по тих вишках?!»[616]
Згідно з матеріалами В. Кравченка, домовик-антипко, який жив у запічку, випивав залишену на ніч на печі квашу.[617] За іншими відомостями, домовика годують винятково пісною стравою: «В нас одна жінка наймичкою служила. І пан десь їхав в Луцьк, і каже: «Візьми звари юшки простої і коржа спечи простого, без соди, і поставиш на горі». Це вона сама розказувала. Я, каже, думаю, шо ж це юшка проста? Взяла зажарила. То, каже, ше з драбини не злізла – бах! – цей горщик за нею… Приїжджає пан, питає: «Давала їсти?» – «Давала», – і розказує, шо так і так. – «А я ж тобі казав, шо не зажаруй, простого дай».[618]
На Гощанщині й Славутщині
Зап. 09.07.2010 у с. Смолява Горохівського р-ну Волинської обл. від Бєшко Антоніни Федорівни, 1935 р. н.
Зап. 09.07.2006 у с. Жолоби Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Васірук Марії Петрівни, 1927 р. н.
Зап. Н. Когут 18.07.2011 у с. Станіславчик Бродівського р-ну Львівської обл. від Шишки Петра Івановича, 1929 р. н.
Зап. 10.07.2012 у с. Ракобовти Буського р-ну Львівської обл. від Бозунь Ярослави Гнатівни, 1933 р. н.
Зап. Н. Федьків і А. Зюбровський 17.07.2006 у с. Гаї Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Русоловського Петра Михайловича, 1918 р. н.
Кравченко В. Звичаї в селі Забрідді та по деякіх іньшіх, недалекіх від цього села місцевостях Житомірського повіту на Волині: Етнографичні матеріали, зібрані Кравченком Васильом / В. Кравченко. – Житомір, 1920. – С. 55–56.
Зап. 24.07.2007 у с. Цвітоха Славутського р-ну Хмельницької обл. від Матвійчук Ольги Денисівни, 1935 р. н., уродженки с. Кривовілька Теофіпольського р-ну Хмельницької обл.
