Третього кавалка їдять сами й просять бога, «щоб завжди в усьому був достаток, – щоб і поле родило, і в хліві щастило». Четвертого дають худобі, «щоб вона була сита й здорова». Після того всяке хреститься й молиться «отче наш» […]».[621]
Хоча в наведеному тексті йдеться про розрізання хлібини, сама обрядодія називається «ламання хліба»: душі померлих, як відомо, не люблять гострих металевих предметів, тож і на поминальних обідах та вечерях хліб годилося не різати, а ламати.
Як і на Поліссі, на Волині іноді стверджували, що навмисно не годували домовика, адже він як господар хати вільний і сам узяти все, що йому потрібно: «Як вон живе в хаті, то вон сам наїсться. То ж є і вода в хаті кажний раз, і їсти ж є».[622] Зокрема, домовик може спожити страву, яку забули посолити: «Ну та домовик – ну то то був в Кучера, то во в Вовка. І як справлєли Натали весіллє́, і наробили всьогó, і наробили гречаників, а забули баби посолити. Рано приходіт – гречаників нема ни є́дного. І кажут до того Вовка (ну бо то Вовк його називали) – ви кажете, шо ви не маєте того лихого – а во – з’їв всі».[623]
У районах, де образи домовика і чорта були дуже близькими в народному сприйнятті, домашній дух самою лише стравою на подяку за свої послуги нібито не обмежувався. Спорадично побутувало переконання, що хата, де є домовик, рано чи пізно стає пусткою, адже він вимагає людської «жертви»: забирає дітей, жінку, а зрештою й самого господаря. При цьому люди або накладали на себе руки, або принаймні помирали не в ліжку, а десь під плотом, бо ж їхня душа вже належала «нечистому»:
– «Там так: господар вмер за плотом, господиня стара вмерла в бараболях, в хаті – нє. Ну, він задушив там, і всьо. То він їм помагав, але вже прийшло те врем’я, шо вже треба [розраховуватись]».[624]
– «Але во – хата скапаралася, і жінка вмерла, і діти вимерли, і він вмер, і нема нікого».[625]
– «Він знався з домовиком. Але він (домовик – В. Г.) в нього забирав жертви. Забирав діти, жінку забрав їму…»[626]
– «Казали, шо є домовик. По господарству помагає, але він душу бере. Якісь роки вибуде і бере душу. Але не допусте нікого такого, шоб хтось шось крав».[627]
– «Казали, шо в нас тамо коло церкви, в тій хаті був такий господар, мав два сини чи три, і казали, шо він мав там того, шо навіть їден син там повісився, та казали, шо то постаравсі злий».[628]
– «Той Вовк сі повісив. Його той домовик повісив (в нас казали – фéдик)».[629]
– «Його не купити. Він забирає душу хазяїна. Домовику не давали їсти, але кожного року давали дань – чи худобу, чи дитину, бо інакше господаря замучит».[630]
– «Той знахор мав нечистого в корчих – чорта, і тому нечистому віддає когось із родини».[631]
Запрошення домовика. Уявлення про домашнього духа як про
Кравченко В. З побуту й обрядів північно-західньої України / В. Кравченко. – С. 96–97.
Зап. 16.07.2007 у с. Малий Скнит Славутського р-ну Хмельницької обл. від Швидюк Катерини Аврамівни, 1935 р. н.
Зап. 04.07.2012 у с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Деркач Ольги Василівни, 1931 р. н.
Зап. Н. Федьків і А. Зюбровський 17.07.2006 у с. Гаї Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Русоловського Петра Михайловича, 1918 р. н.
Зап. 08.07.2011 у с. Бордуляки Бродівського р-ну Львівської обл. від Гонтарика Івана Петровича, 1933 р. н.
Зап. 08.07.2010 у с. Гумнище Горохівського р-ну Волинської обл. від Фурманюка Василя Пилиповича, 1921 р. н.
Зап. А. Кривенко 16.07.2010 у с. Солонів Радивилівського р-ну Рівненської обл. від Ханенко Анни Михайлівни, 1932 р. н.
Зап. 15.07.2012 у с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Шпирки Михайлини Василівни, 1927 р. н.
Зап. 04.07.2012 у с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Балуш Стефанії Михайлівни, 1934 р. н., уродженки с. Спас цього ж р-ну.
Зап. Н. Левкович 07.07.2004 у с. Грудки Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Кота Петра Якимовича, 1926 р. н., уродженця с. Довга Нива цього ж р-ну.
Зап. Н. Левкович 14.07.2004 у с. Осівці Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Яковської Оксани Миколаївни, 1926 р. н.
