розмови Ешлі зізналася: «Мені бракує слів сказати, як я радію, що ти зателефонувала мені тоді. Було корисно дізнатися, що я не єдина людина, яка потрапляє в такі халепи. І я втішена, що можу тобі допомогти і що ти мені довіряєш». Відкритість породжує відкритість у відповідь.
Річ у тім, що ми створені для стосунків з іншими. Це закладено біологічно. Ми потребуємо цього з моменту народження для фізичного, розумового і духовного розвитку. Десятиліття тому ідею, що «ми створені для стосунків з іншими» могли назвати сентиментальною або новомодною. Нині ми знаємо, що потреба в соціальних зв’язках – це не лише здогад чи інтуїтивне відчуття. Це доведений наукою факт. Якщо бути точним, нейронаукою[8].
У книжці «Соціальний інтелект: нова наука людських взаємин» (Social Intelligence: The New Science of Human Relationships) Деніел Ґоулмен досліджує, як останні відкриття в медицині і нейронауці підтверджують, що ми створені для взаємин з іншими людьми, і що наші стосунки формують нашу біологію, так само як і досвід. Ґоулмен пише: «Навіть буденні зустрічі діють як регулятори мозку, викликаючи емоції, деякі з яких бажані, інші – ні. Що більше ми прив’язані до кого-небудь емоційно, то потужнішою є взаємодія»[9]. Дивовижним – хоча, можливо, і не дивним – є те, що цей взаємозв’язок, який ми відчуваємо у відносинах з іншими людьми, впливає на розвиток і функціонування нашого мозку.
Через вроджену потребу у взаємозв’язках брак спілкування має відчутні і небезпечні наслідки. Інколи нам лише здається, що ми її маємо. Розвиток технологій, наприклад, створює фальшиве враження близькості, якої насправді нема, – принаймні вона не та, якої ми потребуємо. У нашому схибленому на технологіях світі ми плутаємо товариськість і взаєморозуміння. Те, що ви «на зв’язку», не означає, що вас бачать і чують. Насправді надмір комунікативності може означати, що ми гайнуємо більше часу у Facebook, аніж спілкуємося віч-на-віч з людьми, які по-справжньому важливі для нас. Заходячи до ресторану, я безліч разів бачила, як батьки розмовляють по мобільному, тоді як їхні діти пишуть повідомлення або грають у відеоігри. Навіщо взагалі сидіти разом?
Коли ми розмірковуємо над визначенням душевної близькості у стосунках і над тим, як легко переплутати технології з живим спілкуванням, нам потрібно також подумати, як розвінчати міф про самодостатність. Одна з найбільших перешкод на шляху до близькості – це велике значення, яке ми надаємо самодостатності. Невідь чому ми поставили знак рівності між успіхом і відсутністю потреби в інших. Багато хто з нас готовий простягнути руку допомоги іншим, але самі ми не наважуємося попросити про допомогу, коли вона нам потрібна. Ми наче поділили світ на «тих, хто пропонує допомогу» і «тих, хто допомоги потребує». Правда полягає у тому, що ми належимо до обох категорій водночас.
Від чоловіків і жінок, які живуть щиросердним життям, я чимало дізналася про те, як давати і приймати, але немає нічого важливішого за це:
Поки ми не навчимося приймати від щирого
Нейронаука – комплекс наукових дисциплін, які вивчають нервову систему на різних рівнях – від молекулярного до рівня цілого організму. (
Daniel Goleman,
