горою правил для належного керування. В основі цих правил лежав звичайний страх, що друга сторона процентного свопу уолл-стритівської фірми збанкрутує і не зможе виплатити різницю. Процентний своп, як і кредитний дефолтний своп, був черговим способом, у який фірми з Уолл-стрит перебирали на себе кредитні ризики інших людей, а ті інші люди перебирали на себе ризики Уолл-стрит.
4
Дві найвпливовіші рейтингові агенції послуговуються дещо різною термінологією для позначення однієї ідеї. Наприклад, те, що Standard & Poor’s називають ААА, Moody’s прописують як Ааа, але обидва терміни описують облігацію з найменшим ризиком дефолту. Для простоти в тексті використовуватиметься термін S&P, AAA також називатиметься «потрійним А» тощо.
Коли 2008 року рейтинги величезної кількості облігацій, пов’язаних із субстандартними кредитами, виявилися безглуздими, розпочалися палкі дебати з приводу їх справжнього значення. Протягом тривалого часу інвестори з Уолл-стрит інтерпретували це значення як «вірогідність дефолту». Наприклад, завжди вважалося, що облігація з рейтингом ААА має менше 1 з 10 000 шансів на дефолт протягом першого року існування. Облігації з рейтингом АА (наступним найвищим рейтингом) має менше 1 з 1000 шансів на дефолт, а облігація з рейтингом ВВВ – 1 з 500 шансів. З 2008-го рейтингові агенції почали стверджувати, що їхні рейтинги ніколи не слід було сприймати як точні цифри. Рейтинги, мовляв, просто відображали припущення агенцій щодо рангового порядку ризиків.
