керівництво ще більше, то матиму справу з китайською мафією». За чотири місяці акції Avant! уже продавалися по 22 долари за штуку. «Класичний прийом Майка Баррі, – каже один з його інвесторів. – Ціни на акції злітають удесятеро, тільки спершу вдвічі знижуються».
Більшість інвесторів не в захваті від подібних пасьянсів, але, на думку Баррі, то була основа інвестування у вартість. Така в нього була робота – голосно висловлювати незгоду з громадською думкою. І він не міг би цим займатися, якби діяв на ринку короткострокового капіталу, тож Баррі не залишив своїм інвесторам можливості забирати кошти на першу вимогу, як це відбувалося в більшості хедж-фондів. Якщо ви давали компанії Scion гроші для інвестицій, то мусили чекати щонайменше рік. Окрім того, Баррі сформував свій фонд так, щоб привабити осіб, зацікавлених у «довгій» позиції на фондовому ринку, – тих, хто хотів робити ставки на зростання ціни акцій, а не навпаки. «Я не великий прихильник гри на зниження, – каже Баррі. – Я не вишукую навмисно компанії, щоби взяти коротку позицію з їхніх акцій. Загалом я віддаю перевагу зростанню, а не падінню». Йому також були не до вподоби ризики короткого продажу, оскільки теоретично вони були необмеженими. У кращому випадку ризики дорівнювали нулю, в найгіршому – зростали нескінченно.
Успішність інвестицій залежить від ціни, яку доводиться платити за ризики. А Баррі з часом почав відчувати, що ціна ця геть неправильна. І проблема не обмежувалася окремими акціями. Бульбашка доткомів луснула, а в Сан-Хосе, епіцентрі вибуху, продовжували зростати ціни на житло. Він почав досліджувати акції будівельних компанії, потім – акції компаній, що страхували житлові іпотеки, на кшталт PMI. У травні 2003-го Баррі написав своєму другові, успішному професійному інвестору зі Східного узбережжя, що бульбашка у сфері нерухомості збільшується завдяки ірраціональній поведінці іпотечних операторів, які роздають швидкі та легкі кредити. «Треба просто вичікувати момент, коли навіть найнеймовірніший, найлегший кредит не зможе тягнути на собі ринок [нерухомості], – писав він. – Тепер я починаю мислити, як „ведмідь“, і передчуваю, що падіння ринку житла в США сягатиме близько 50 %… Щойно люди зрозуміють, що ціни не піднімаються, попит [на житло] за теперішніми цінами значно знизиться. І загальні збитки сягнуть таких масштабів, які зараз важко уявити».
Ще тільки збираючись розпочати гру проти ринку субстандартних іпотечних облігацій, на початку 2005-го, Майк Баррі стикнувся з першою великою проблемою – великі інвестиційні банки Уолл-стрит, що могли продати йому кредитні дефолтні свопи, зовсім не квапилися. Він був переконаний, що ставки треба робити негайно, поки американський ринок житла не прийшов до тями. «Я не сподівався, що загальне погіршення іпотечних пулів досягне критичного рівня раніше, ніж через два роки», – говорив він, маючи на увазі час, коли початкові рекламні ставки завершаться, а щомісячні виплати злетять до небес. Але він гадав, що ринок неодмінно побачить те, що бачив він, і почне виправляти
