виділявся навіть серед студентів-медиків. Якось у 1998-му, коли він проходив стажування у відділенні нейрології Стенфордської лікарні, то обмовився перед начальством, що не спав дві ночі поспіль між чотирнадцятигодинними лікарняними змінами, бо розбирав і наново збирав свій комп’ютер, щоб той швидше працював. Начальство відправило його до психіатра, який діагностував у нього біполярний розлад. Баррі одразу ж збагнув, що діагноз поставлено неправильно. Яким чином це міг бути біполярний розлад, коли він ніколи не почувався пригніченим? Чи радше він почувався пригніченим тільки тоді, коли доводилося робити обходи і вдавати, що його, на відміну від теорії, цікавить медична практика? Баррі став лікарем не тому, що йому подобалася медицина, а тому, що не вважав медичну школу надто складною. Однак сама лікарська практика викликала в нього нудьгу чи огиду. Про його першу зустріч із макроскопічною анатомією: «Від споглядання того, як люди закинули чиїсь ноги собі на плечі й понесли їх до умивальника, щоб змити калові маси, мене мало не вивернуло. З мене було досить». Про його почуття до пацієнтів: «Я хотів допомагати людям, але не дуже».
Баррі по-справжньому цікавився комп’ютерами, проте не самими приладами, а їхньою здатністю сприяти ще одній одержимості завдовжки в життя – дослідженню внутрішніх механізмів фондового ринку. Іще в початковій школі батько показав йому на останній газетній сторінці зведені таблиці цін на акції, а потім сказав, що фондовий ринок – це осередок шахраїв, якому ніколи не можна довіряти, тим паче вкладати туди гроші. Ця тема зачарувала Баррі. Іще з дитинства він хотів укласти цей світ чисел у логічні рамки. На дозвіллі він почав читати книжки про ринок. Дуже швидко він побачив, що немає жодної логіки в усіх цих таблицях, графіках, хвилях і нескінченних теревенях численних ринкових профі, яким доводилося розкручувати самих себе. Потім луснула бульбашка доткомів, і раптом увесь фондовий ринок втратив будь-який сенс. «Наприкінці дев’яностих я мало не почав асоціювати себе з інвестором, що використовує вартісний підхід. Бо вирішив, що, зрештою, коїться справжнє божевілля», – каже Баррі. Ця стратегія фінансового ринку була сформована протягом Великої депресії Бенджаміном Ґремом: «інвестування у вартість» означало безперервний пошук компаній, які були настільки немодними чи недооціненими, що їх можна було придбати за суму, меншу від ліквідної вартості. У своїй найпростішій формі інвестування у вартість відбувалося за конкретною формулою, але згодом воно набуло нових модифікацій – і одну з них використовував для керування своїми грошима Воррен Баффетт, учень Бенджаміна Ґрема та найвідоміший інвестор у вартість.
Баррі вважав, що інвестування не можна звести до формули або ж знайти собі приклад для наслідування. Що більше він вивчав Баффетта, то більше переконувався, що його неможливо скопіювати. І справді, урок, отриманий від Баффетта, був таким: щоб досягти дивовижного успіху, треба бути навдивовижу особливим. «Якщо ви хочете
