ніхто, окрім нього та юристів, які ті тексти писали, – тим паче, що їх усі можна було купити на сайті 10KWizard.com, заплативши 100 доларів за річний абонемент. Як він пояснював це в електронному листі:
Тож візьмемо щось на кшталт NovaStar, яка була субстандартною іпотечною компанією типу «кредитуй та перепродавай», архетипом свого часу. Назви [облігацій] були такі: NHAL 2004-1, NHEL 2004-2, NHEL 2004-3, NHEL 2005-1 тощо. Уявімо, що в NHEL 2004-1 увійшли позики за кілька перших місяців 2004 та кілька останніх 2003 року, у 2004-2 увійшли позики за середину року, а в 2004-3 потрапила решта за 2004 рік. Можна було дістати ті проспекти й швиденько перевірити, що відбувається у сфері субстандартної іпотеки на ринку кредитування й перепродажу. І тоді ви побачили б, що на початку 2004 року іпотечні кредити зі змінною ставкою 2/28 становили 5,85 % пулу, наприкінці 2004-го – 17,48 %, а в другій половині літа 2005-го – 25,34 %. Проте середній скоринґ кредитоспроможності клієнтів у пулі, відношення бездокументних [без підтвердження прибутків] позик до показників вартості та інші чинники – все це залишалося досить статичним… Суть у тому, що ці показники були відносно статичними, але після того, як іпотеки видавали, реструктуризували й продавали, якість пулу знижувалась, оскільки за тих самих середніх скоринґів кредитоспроможності та відношення кількості позик до вартості ви отримували вищу ставку тільки за рахунок іпотечних кредитів.
Якби ви ще в 2004-му поглянули на цифри, то чітко побачили б зниження стандартів кредитування. На думку Баррі, стандарти не просто впали, а сягнули дна. У дна навіть була назва: субстандартна іпотека зі змінною ставкою, негативною амортизацією та виплатою самих відсотків протягом певного періоду. Вам, покупцеві будинку, надавалася можливість нічого не платити, а просто приплюсувати відсотки, які ви були винні банку, до загальної суми боргу. Неважко зрозуміти, кому могли сподобатися подібні позики – тим, у кого не було прибутків. Чого Баррі не міг збагнути, то це чому кредитори взагалі були готові давати подібні позики. «Треба стежити не за позичальниками, а за позикодавцями, – каже він. – Позичальники, звісно, візьмуть усе, що ти їм запропонуєш. Саме позикодавці мають проявляти витримку, і коли її немає – стережися». Уже 2003 року він зрозумів, що позичальники втратили будь-яке відчуття міри. На початок 2005-го він побачив, що кредитори також.
Значна кількість менеджерів хедж-фондів часто розводили теревені зі своїми інвесторами, тому ставилися до квартальних звітів, як до звичайної формальності. Баррі було не до снаги спілкуватися з людьми віч-на-віч, тому він уважав ці звіти єдиною, найважливішою нагодою повідомити своїм інвесторам, що він збирається робити надалі. В одному із щоквартальних листів до інвесторів він ужив фразу, яка передавала його думку щодо поточних подій: «пролонгація кредитування за допомогою фінансових інструментів». Насправді багато людей не могли виплачувати іпотеку старим способом, тож кредитори вигадували нові інструменти, щоб мати змогу позичати їм дедалі більше грошей. «Було очевидно, що кредитори втратили міру, бо постійно понижували власні стандарти, щоб
