Айсман читав дорослі версії коміксів, з якими познайомився ще в дитинстві, – «Спайдермен» був його улюбленим. Тепер він читав тільки найпохмуріші комікси для дорослих і віддавав перевагу відомим казкам, які були перероблені, але без перекручення фактів. Таким чином оповідка ставала не такою знайомою, перетворювалася на щось більше, аніж казка. «Нові історії повністю узгоджувалися зі старим сюжетом, – пояснює Айсман. – Але самі вони були вже геть інші. Це давало змогу поглянути на старі казки під іншим кутом». Йому більше подобалося, коли стосунки між Білосніжкою й гномами були напруженими. А тепер просто на його очах переписувалася казка фінансових ринків. «Я почав придивлятися до суті субстандартної іпотеки, – каже Айсман. – Певною мірою субстандартний кредит на автомобіль чесніший, бо має фіксовану процентну ставку. Звісно, вам призначать високі виплати, останню сорочку знімуть, але, принаймні, ви про це знатимете від початку. А субстандартна іпотека була шахрайством. По суті, вас туди заманювали словами: „Ви зможете сплатити всі інші кредити – за кредитною карткою, за автомобіль, – якщо візьмете оцю єдину позику. І погляньте, яка низька процентна ставка!..“ Але ті низькі показники – не реальна ставка. Це низька початкова ставка».
Полюючи на Household, Айсман відвідав ланч, організований великою фірмою з Уолл-стрит. Герба Сендлера, гендиректора позиково-ощадного монстра під назвою Golden West Financial Corporation, запросили виголосити промову. «Хтось запитав у Сендлера, чи вірить він у безкоштовні чекові рахунки, – згадує Айсман. – А той каже: „Вимкніть диктофони“. Усі вимкнули. І він пояснив, що вони уникають безкоштовних чекових рахунків, бо насправді це податок з бідних – у вигляді штрафів за овердрафт. І що банки, які використовують цю систему, наживаються на обдиранні бідняків, бо плата за обробку чеків приносить менший прибуток».
– А контролюючі органи цим не цікавились? – спитав Айсман.
– Ні, – відповів Сендлер.
«Тоді я збагнув, як насправді звучить гасло системи – „Вжар бідняка“».
Замолоду Айсман був завзятим республіканцем. Він вступив до правих організацій, двічі голосував за Рейгана, навіть симпатизував Роберту Борку. Як не дивно, він мав прийти на Уолл-стрит, аби його політичні погляди почали лівішати. Він уважав, що його перші несміливі кроки до середини політичного спектра спричинено кінцем «холодної війни»: «Я вже не так дотримувався правих поглядів, бо праві погляди тоді були ні до чого». На той час, коли гендиректор Household Білл Алдінґер отримав свої сто мільйонів доларів, Айсман уже почав перетворюватися на першого соціаліста фінансового ринку. «Якщо ти консервативний республіканець, то навіть уявити не можеш, що люди можуть заробляти гроші, обдираючи інших», – каже він. Його розум був готовий до нових перспектив. «Я тоді зрозумів, що фактично ціла галузь під назвою „споживче кредитування“ існувала лише для того, аби оббирати людей».
Оскільки роботодавець із хедж-фонду не давав Айсману
