цікавився тільки тим, чи зможуть вони порозумітися. «Здавалося, він шукає свою другу половинку», – згадує Вінні. Після двох зустрічей Айсман раптом зателефонував. Вінні вирішив, що зараз йому запропонують роботу, але невдовзі після початку розмови Айсман отримав терміновий дзвінок на іншу лінію й попросив Вінні зачекати. Вінні прочекав п’ятнадцять хвилин у повній тиші, але Айсман так і не повернувся до нього.
За два місяці Айсман зателефонував знову. Коли Вінні зможе стати до роботи?
Айсман не пояснив, чому він попросив Вінні зачекати на лінії й не повернувся до розмови – так само, як не вдавався в подробиці, чому вийшов до туалету посеред ланчу з бундючним гендиректором і не повернувся. Невдовзі Вінні знайшов пояснення: переключившись на іншу лінію, Айсман дізнався, що його перша дитина, новонароджений син Макс, помер. Валері тоді хворіла на грип, і її розбудила нічна няня, повідомивши, що вона (няня) навалилася уві сні на дитину й задушила її. Через десять років люди з найближчого оточення Айсмана говорили, що ця подія змінила його стосунки з навколишнім світом. «Стівен завжди думав, що в нього на плечі сидить янгол, – пояснює Валері. – Зі Стівеном нічого поганого статися не могло. Його захищали, він був у безпеці. А після Макса янгол на плечі зник. Тепер будь з ким і будь-коли могло трапитися що завгодно». Відтоді вона почала помічати у своєму чоловікові зміни, малі й великі, і Айсман з нею погоджувався. «З точки зору історії всесвіту смерть Макса нічого не важить, – каже він. – Просто вона багато важить для мене».
У будь-якому разі, Вінні та Айсман ніколи не говорили про те, що сталося. Усе, що було відомо Вінні, це те, що Айсман, на якого він пішов працювати, геть відрізнявся від Айсмана, з яким він познайомився кілька місяців тому. Айсман, що проводив співбесіду з Вінні, був чесним, якщо судити за критеріями аналітика з Уолл-стрит. І не те щоб він був непоступливим. Oppenheimer вважалися однією з провідних банкових установ у галузі субстандартної іпотеки. Їм ніколи б не довірили банківську справу, якби Айсман, їхній найбільш галасливий аналітик, не наговорив про них усіляких гарних речей. Як би він не тішився, розпікаючи менш успішні компанії, Айсман погоджувався, що галузь субстандартного кредитування була корисним доповненням до економіки США. Його готовність лаяти деяких заставодавців субстандартного ринку була в певному сенсі корисна. Вона викликала довіру до його рекомендацій щодо інших компаній.
Але на той час уже було помітно, що ставлення Айсмана починало змінюватися на негативне, і, на думку його роботодавців, це шкодило фінансам. «Здавалося, наче він щось занюхав, – каже Вінні, – і йому була потрібна моя допомога, щоб зрозуміти, що то за запах». Айсман збирався написати звіт, який тією чи іншою мірою призведе до загибелі цілої галузі, але він мав діяти обережніше, ніж зазвичай. «Працюючи у сфері продажу, можна бути оптимістом і помилятися, – пояснює Вінні. – Але якщо ви песиміст і помиляєтесь, вас звільнять». Привід зчинити бучу з’явився
