100 центів з долара, бо ж капітал компанії теж чогось вартий), але незалежний суддя мав затвердити справедливу суму відшкодування, яка б усіх влаштовувала. Якщо власник облігацій мав 30 центів з долара й втрачав 70, то покупець кредитного дефолтного свопу ті 70 центів отримував.
Купити страховку на пул житлової іпотеки США було складніше, оскільки цілий пул не може порушити всі боргові зобов’язання, радше збанкрутують окремі власники нерухомості. Дилери на чолі з Deutsche Bank і Goldman Sachs придумали розумний вихід із ситуації: кредитний дефолтний своп з оплатою від поточних надходжень. Той, хто купив своп (власник страховки), отримував виплату не за один раз, як у випадку з дефолтом цілого іпотечного пулу, а поступово, коли банкрутували окремі власники нерухомості.
Угоду ISDA ще кілька місяців крутили юристи й трейдери з великих фірм Уолл-стрит, які мали управляти цим ринком. Юристу Баррі, Стіву Друскіну, дозволялося прослуховувати телефонні перемовини і навіть час від часу втручатися і представляти точку зору клієнта Уолл-стрит. За традицією, компанії Уолл-стрит переймалися платоспроможністю своїх клієнтів, а клієнти вірили на слово, що казино зможе заплатити переможцеві, який зірве джек-пот. Але Майк Баррі не вірив. «Я не роблю ставку проти облігацій, – пояснює він. – Я роблю ставку проти самої системи». Він не хотів купити в Goldman Sachs страховку від повені, а потім, уже під час повені, дивитися, як Goldman Sachs змиває водою разом із шансами на виплату компенсації. Оскільки ціна, вказана в страховому контракті, могла варіюватися (наприклад, коли повінь починала наступати, але ще не зруйнувала будівлю), Баррі хотів, аби Goldman Sachs і Deutsche Bank надали йому забезпечення, яке б відображало збільшення вартості його власності.
19 травня 2005 року, за місяць до остаточного узгодження умов, Майк Баррі почав перші операції з субстандартною іпотекою. Він купив у Deutsche Bank кредитні дефолтні свопи на $ 60 млн, по $ 10 млн за кожну з шести окремих облігацій. «Референсні цінні папери», ось як це називалося. Ви купували страховку не на цілий ринок субстандартних іпотечних облігацій, а на окремі облігації, і Баррі присвятив свій час пошуку саме тих, проти яких варто зіграти. Він перечитав дюжини проспектів і переглянув іще сотні, намагаючись знайти найхиткіші іпотечні пули, і навіть тоді мав серйозну підозру (яка згодом переросла у впевненість), що він був єдиною людиною на планеті, яка читала ці документи, – окрім юристів, які їх складали. Також імовірно, що під час своїх пошуків він став єдиним інвестором, який займався старомодним аналізом банківських житлових кредитів, а цю операцію треба було здійснювати перш ніж їх видавати. Проте водночас він був повною протилежністю старомодного банкіра. Бо він шукав не найкращих кредитів, а найгірших – щоби зробити ставку проти них.
Він аналізував відносне значення співвідношення позики й вартості в житлових кредитах, у вторинних іпотеках, у розташуванні будинків, у відсутній кредитній документації та неіснуючих довідках про прибутки позичальника, і
