частково з подачі Майка Баррі. Він мало не оселився на кілька тижнів у Bank of America, поки вони не погодилися продати йому кредитні дефолтні свопи на 5 мільйонів. За двадцять хвилин після того, як на електронну пошту Баррі прийшов лист із підтвердженням операції, банк отримав від нього відповідь із запитанням: «То можемо повторити?» Протягом лічених тижнів Майк Баррі придбав у півдюжини банків кредитні дефолтні свопи на кілька сотень мільйонів доларів, шматками по 5 мільйонів кожен. Здавалося, що продавцям було байдуже, на які саме облігації вони виписують страховку. Баррі натрапив на один пул, який повністю складався з іпотеки зі змінною ставкою та негативною амортизацією, – позичальники могли взагалі не сплачувати жодних відсотків, накопичуючи дедалі більший борг, поки зрештою, цілком очікувано, не збанкрутіли б. Goldman Sachs не просто продали Баррі страховку на цей пул, вони навіть надіслали йому коротеньке привітання з приводу того, що він став першою людиною на Уолл-стрит чи будь-де, яка купила страховку на подібний продукт. «Доводиться займатися просвітою експертів», – поглузував Баррі в листі.
Він не марнував свого часу на пошуки причин, з яких ці, на перший погляд, далекоглядні інвестиційні банки так дешево продавали йому страховку. Він непокоївся, що решта фінансистів прокинуться, і нагоду буде втрачено. «Я часто клеїв із себе дурника, – розповідає Баррі, – удавав, наче трохи не тямлю, що роблю. „Поясніть іще раз, як це робиться. Ой, а де можна дістати таку інформацію? Та невже?“ – отака була моя реакція, коли вони говорили якісь очевидні речі». Такі собі додаткові зиски довгих років відірваності від навколишнього світу: Баррі легко було повірити в те, що він мав рацію, а весь світ помиляється.
Що більше фірм Уолл-стрит приставало на цей новий бізнес, то легше йому було робити ставки. Протягом перших кількох місяців Баррі міг робити ставки на пониження максимум на 10 мільйонів за раз. Згодом, наприкінці червня 2005 року, йому зателефонували з Goldman Sachs і поцікавилися, чи не хоче він збільшити обсяги операції до 100 мільйонів за раз. «Тут не треба забувати, – написав він наступного дня після проведення оборудки, – що це сто мільйонів доларів. Це шалені гроші. А ними просто розкидаються, наче це число на три нулі, а не на дев’ять».
Під кінець червня він уже був власником кредитних дефолтних свопів на суму $ 750 млн у субстандартних іпотечних облігаціях, і нишком пишався цим. «Мабуть, жоден інший хедж-фонд на землі не робив подібних інвестицій, і в жодному разі не в таких масштабах, зважаючи на величину пакетів», – написав він одному зі своїх інвесторів, який пронюхав, що менеджер хедж-фонду обрав якусь новомодну стратегію. Тепер Баррі залишалося тільки сушити голову над тим, хто опинився по той бік оборудок – що за божевільний погодився продати йому стільки страховок на облігації «на межі краху», які Баррі сам для себе вибрав? Кредитні дефолтні свопи були грою з нульовою сумою. Якщо Майк Баррі заробить 100 мільйонів, коли обрані ним субстандартні іпотечні облігації зазнають дефолту, хтось інший має
