тільки він і Кейті, й решта їхнього життя лежатиме перед ними відкрита й чиста, відокремлена від минулого, відокремлена від світу.
Він оглянув свою спальню. Одяг спакований. Дорожні чеки «Америкен експрес» спаковані. Взуття спаковане. Фотографії його та Кейті спаковані. Портативний програвач дисків, диски й туалетні знадоби спаковані.
Він подивився на речі, які лишав тут. Постери з Бердом і Перрішем. Постер з Фіском, який показав себе 1975 року. Постер з Шарон Стоун у вузькій білій сукні (яку він згорнув і засунув під ліжко того вечора, коли вперше привів до себе Кейті, але все ж таки не викинув). Половина його дисків CD. К бісу їх, нехай. Більшість із них він не слухав більш як двічі. Конферансьє Геммер і Біллі Рей Сайрес. Господи! Два потужних динаміки фірми «Соні» на додачу до його єнсенівської звукової системи, на двісті ватт загалом, які він оплатив минулого літа, коли крив дахівку для команди Боббі О’Доннела.
Саме тоді він уперше й наблизився до Кейті, щоб почати з нею розмову. Господи, це було лише рік тому! А йому іноді здавалося, що відтоді минуло вже десять років, а коли й – що тільки хвилина. Кейті Маркус. Авжеж, він знав про неї; усі в поблизькій місцевості знали про Кейті. Вона була надто гарна. Однак мало хто знав її по-справжньому. Краса іноді впливає так на людей. Вона відлякує вас, примушує триматися від неї на відстані. У житті відбувається не так, як у кіно, де камера показує, ніби краса кличе вас до себе. У реальному світі краса неначе зводить паркан навколо себе.
Але Кейті від того першого дня, коли прийшла на будівельний майданчик разом із Боббі О’Доннелом, а потім він покинув її там, бо з кількома своїми хлопцями мусив податися в протилежний кінець міста в якійсь нагальній справі й покинути Кейті, так ніби її ніколи й не було з ними, – від того першого дня вона була така проста й природна; вона крутилася біля Брендена, коли він фарбував дах, ніби була його замовницею. Вона знала, як його звуть, і сказала йому:
– Як такий пристойний хлопець, як ти, Брендене, погодився працювати на Боббі О’Доннела?
Його ім’я злетіло з її вуст так, ніби вона промовляла його щодня. Бренден, який стояв навколішки на краю даху, мало не знепритомнів і не впав униз. Атож, мало не знепритомнів. Без жартів. Ось як вона на нього вплинула.
І завтра, щойно вона зателефонує йому, вони поїдуть звідси. Поїдуть назавжди.
Бренден ліг на спину на своєму ліжку та уявив собі її місячне обличчя над собою. Він знав, що заснути не зможе. Він надто накручений. Але він нічого не має проти. Він лежав, а Кейті плавала над ним і всміхалася, і її очі сяяли над ним.
Увечері після роботи Джиммі Маркус і його шуряк Кевін Севідж зайшли до бару випити пива й тепер сиділи біля вікна й дивилися, як діти на вулиці грають у хокей. Там було шестеро хлопчаків, і вони змагалися з темрявою, яка вже поглинула їхні обличчя. Бар стояв на бічній вулиці, там де раніше були скотні двори, що робило місцевість зручною для хокею, бо машини тут майже не їздили,
