важливіше за усе, навіть за кохання. Тому що кохання минає. Ти мене слухаєш?
Відчувши на плечі батькову руку, я відкинув палицю, якою саме грався, подалі і спитав:
– Хто твій справжній друг?
Батько лише похитав головою.
– Я втратив його, – відповів він за мить, не виймаючи люльки з рота. – Хіба це не дивно? Попросту втратив.
Я не знав, що на це відповісти, проте вже тоді здогадувався, що ці дружні слова – плід власного розчарування. Однак я їх запам’ятав. Краще б не запам’ятовував.
– Чув, тобі дістанеться неабиякий подарунок, – сказав батько французькою, виходячи з кімнати.
– Справді? Який?
– Потерпи ще кілька хвилин, – усміхнувся він.
Легко сказати «потерпи». З-за дверей вже лунала фортепіанна музика – «Тиха ніч» і «A la venue de Noёl». За мить у коридорі нарешті почулось тупотіння, і Марті з Ліз, розчахнувши двері, опинились на порозі.
– Усе, виходь!
Ялинка у вітальні майже торкалась вершечком стелі і була прикрашена яскравими кульками, дерев’яними фігурками і свічками, а під нею купою лежали подарунки. Пахло воском і хвоєю. Посеред столу виднілася велика печена індичка, а поруч – картопляний ґратен, рагу з ягняти, ростбіф, брусничний джем, прикрашений масляним кремом торт і листкові тістечка. На Різдво їжі завжди було забагато. Те, що залишалося, ми доїдали наступного дня як холодні закуски, і мені це страшенно подобалося.
Після вечері ми співали різдвяних пісень, а потім, перед урочистим розпаковуванням подарунків, залишався останній ритуал: мама грала на гітарі «Moon River»[6]. Вона завжди насолоджувалась тою миттю і змушувала нас вмовляти її взяти гітару до рук.
– Ви й справді хочете ще раз почути цю пісню?
– Так! – кричали ми в один голос.
– Не знаю, мені здається, це ви з ввічливості.
– Ні, ми справді хочемо послухати! – кричали ми ще голосніше.
– Дайте мені нову публіку, – зітхала мама. – Ця вже давно від мене втомилася.
Ми волали щосили, доки вона не погоджувалася заграти.
Наша матір все ще залишалась для нас головною в сім’ї. Коли вона була поруч, сварки Марті з Ліз ставали безглуздими суперечками, з яких сміялися всі, а шкільні невдачі й дитячі кризи – дрібними прикрощами. Вона позувала Ліз для її малюнків і дивилась разом з Марті в мікроскоп, щоби побачити результати його досліджень. Мене вона навчила куховарити і навіть розповіла мені свій таємний рецепт «торта, перед яким неможливо встояти». Він складався з липкої шоколадної маси і спричиняв миттєву залежність. І хоча матір була трошечки лінивою (класична сцена – мама лежить на дивані та посилає нас до холодильника по щось смачненьке) і потайки курила, ми всі хотіли бути схожими на неї.
Мама нарешті почала грати, і за мить кімната наповнилась її голосом.
Moon River, wider than a mile,
I’m crossing you in style some day.
Oh, dream
«Місячна ріка» – пісня Генрі Манчині на слова Джонні Мерсера, котру Одрі Гепберн виконує у фільмі «Сніданок біля Тіффані».
