подумав імператор Емгир вар Емрейс, Дейтвен Аддан ін Карн еп Морвудд, Біле Полум’я, що Танцює на Курганах Ворогів. – Саме обираючи щось подібне, скоюють найстрашніші помилки».
Але щось – може, далекий, призабутий спомин – втримало імператора від того, аби промовити це вголос.
– Цікаво, – сказала Німуе, вислухавши доповідь. – Насправді цікавий сон. Були ще якісь?
– Та! – Кондвірамурс швидким і впевненим ударом ножа стяла верхівку яйця. – У мене після тої вистави все ще в голові паморочиться! Але це нормально. Перша ніч на новому місці завжди приносить шалені сни. Знаєш, Німуе, говорять про нас, снячих, що талант наш полягає не в тому, що ми сни бачимо. Якщо не торкатися видінь у стані трансу чи під гіпнозом, наші сонні марення не відрізняються від снів інших людей ані інтенсивністю, ані багатством, ані прекогніційними можливостями. Відрізняє нас і говорить про наш талант зовсім інше. Ми пам’ятаємо сни. Рідко коли забуваємо про те, що нам сниться.
– Бо маєте нетипову, тільки вам властиву роботу ендокринних залоз, – відрізала Володарка Озера. – Ваші сни – то, якщо трохи тривіалізувати, не що інше, як уведені в організм ендорфіни. Як більшість диких магічних талантів, ваш також є прозаїчно органічним. Але навіщо я говорю про те, що ти й сама пречудово знаєш. Слухаю тебе, які ж іще сни ти пам’ятаєш?
– Молодий хлопець, – нахмурилася Кондвірамурс, – який мандрує серед порожніх полів із вузликом за спиною. Поля порожні, весняні. Верби… Біля доріг і на межах. Верби, криві, дуплясті, розчепірені… Голі, ще без зелені. Хлопець іде, розглядається. Настає ніч. На небі з’являються зірки. Одна з них рухається. То комета. Червоняста миготлива іскра, що навскіс перетинає небосхил…
– Браво, – усміхнулася Німуе. – Хоча я уявлення не маю, про кого ти снила, можна принаймні точно окреслити дату тієї події. Червону комету було видно шість днів навесні в рік підписання Цінтрійського миру. Точніше, у перші дні березня. В інших снах також з’являлися якісь дати?
– Мої сни, – пирхнула Кондвірамурс, солячи яйце, – це не рільничий календар! Не мають табличок із датами! Але щоб бути точною, я снила сон про битву під Бренною, напевне, надивившись на полотно Міколая Кертози у твоїй галереї. А дата битви під Бренною відома. Та сама дата, що й рік комети. Я помиляюся?
– Не помиляєшся. Щось особливе було в тому сні про битву?
– Ні. Колотнеча коней, людей і зброї. Люди били одне одного й кричали. Хтось, напевне несповна розуму, кричав: «Орли! Орли!»
– Щось іще? Ти говорила, що була ціла вистава.
– Не пам’ятаю… – Кондвірамурс перервала себе. Німуе всміхнулася.
– Ну добре. – Адептка гордовито задерла носа, не даючи Володарці Озера зробити злостивий коментар. – Авжеж, інколи я забуваю. Ніхто не досконалий. Повторюю: мої сни – то видіння, а не бібліотечні картки…
– Я про те знаю, – відрізала Німуе. – Це не іспит твоїх здібностей снячої, це аналіз легенди. Її загадок і білих плям. У нас, зрештою, виходить зовсім непогано, уже в перших снах нам вдалося розшифрувати дівчину
