за мурами замку, мусила гуляти воістину диявольська завірюха: у каміні вогонь аж ревів, швидко пожираючи поліна. Йеннефер насолоджувалася теплом. Теперішня в’язниця, щоправда, була незрівнянно кращою за мокрий льох, у якому вона провела, певно, два місяці, але все одно там зуб на зуб не потрапляв. У льосі вона повністю втратила відчуття часу, пізніше також якось ніхто не інформував її про дати, але була впевнена, що зараз зима, грудень, а може, навіть січень.
– Їж, Йеннефер, – сказав Вільгефорц. – Їж, прошу, не стримуйся.
Чародійка й не думала стримуватися. А якщо вона досить повільно й безпорадно вправлялася з курчам, то виключно через те, що її ледь загоєні пальці все ще були незграбні й малорухомі, важко було втримувати в них ніж та виделку. А їсти руками вона не бажала: прагнула продемонструвати свою перевагу Вільгефорцові та іншим співрозмовникам, гостям чародія. Вона не знала жодного з них.
– З правдивою прикрістю маю тобі повідомити, – сказав Вільгефорц, пестячи пальцями ніжку келиха, – що Цірі, твоя підопічна, попрощалася з цим світом. Звинувачувати за це ти можеш тільки себе, Йеннефер. І свою безглузду упертість.
Один із гостей, невисокий темноволосий чоловік, сильно чхнув і висякався в батистову хусточку. Ніс він мав напухлий, червоний і, скоріше за все, геть забитий.
– На здоров’я, – сказала Йеннефер, яка зловісними словами Вільгефорца не перейнялася взагалі. – Через що ж у тебе було таке страшенне переохолодження, любий пане? Стояв на протязі після купання?
Другий гість, старший, великий, худий, із паскудно блідими очима, раптом зареготав. А той, який був переохолодився, хоча обличчя його зморщилося від злості, відреагував уклоном і короткою, у ніс, подякою. Не надто короткою, аби не розчути в ній нільфгардського акценту.
Вільгефорц розвернувся до неї. Уже не носив на голові золотий каркас чи кришталеву лінзу в очній ямці, але виглядав він зараз іще страшніше, ніж тоді, улітку, коли вона побачила його каліцтво вперше. Регенероване ліве очне яблуко було вже дієве, але залишалося значно меншим, ніж праве. Від того виду аж дихання зупинялося.
– Ти, Йеннефер, – процідив він, – напевне вважаєш, що я брешу, що маніпулюю, що пробую тебе надурити. І навіщо б мені те робити? Новиною про смерть Цірі я перейнявся так само сильно, як і ти, – та що там, куди більше, ніж ти. Врешті-решт, я пов’язував із дівчиною дуже конкретні сподівання, планував своє майбутнє. Тепер вона мертва, а плани мої загинули.
– Це добре. – Йеннефер, ледь втримуючи ніж у невмілих пальцях, кроїла начинену сливками вирізку.
– А тебе, – продовжував чародій, не звертаючи уваги на коментар, – пов’язували з Цірі виключно дурні сентименти, до яких у рівних долях призводили жаль, спричинений власною безплідністю, і відчуття провини. Так, Йеннефер, відчуття провини! Ти все-таки активно брала участь у схрещуванні пар, у тому розведенні, завдяки якому Цірі мала з’явитися на світ. І ти перенесла відчуття на продукт генетичного експерименту – невдалого, врешті, оскільки експериментаторам забракло знань.
Йеннефер мовчки відсалютувала
