не варто було мені цього казати. Вордсворт – один із моїх учителів.
Це правда. Скільки він себе пам’ятає, гармонії «Прелюдії» завжди відлунювали в ньому.
– Можливо, наприкінці курсу я більше цінуватиму його. Можливо, він сподобається мені більше.
– Можливо. Але мій досвід підказує, що поезія або промовляє тобі щось із першого слова, або не промовляє взагалі. Це спалах відвертості і спалах взаємності. Як блискавка. Як мить, коли закохуєшся.
Як мить, коли закохуєшся. Невже молодь ще й досі закохується чи цей механізм вийшов з ужитку, став непотрібним, дивакуватим, як парові двигуни? Він не в курсі подій, відстав від часу. Судячи з того, що він знав, закоханість могла вийти з моди і знову повернутися на сцену з півдюжини разів.
– А ви пишете вірші? – запитує він.
– Писала, коли була школяркою. Вони були не надто вдалими. А тепер у мене немає на це часу.
– А як щодо пристрасті? У вас є якісь літературні пристрасті?
Вона насуплюється, зачувши незвичне слово.
– На другому курсі ми вивчали Адрієнну Річ[13] і Тоні Моррісон.[14] А ще Еліс Вокер.[15] Тоді я страшенно зацікавилася. Але не можу достеменно назвати це пристрастю.
Отже, вона – не надто пристрасне створіння. А може, обрала шлях манівцями, аби попередити його, щоб не набридав?
– Я збираюся влаштувати сяку-таку вечерю, – каже він. – Приєднаєтеся до мене? Усе буде надзвичайно скромно.
Схоже, вона вагається.
– Ну ж бо! – наполягає він. – Скажіть «так»!
– Гаразд. Але спочатку мені потрібно зателефонувати.
Телефонна розмова триває довше, ніж він очікував. Він чує, як долинає з кухні бурмотіння, помережане паузами.
– Які у вас плани щодо кар’єри? – питає він згодом.
– Драматургія та дизайн. Я пишу свою дипломну роботу в театрі.
– А чому ж тоді обрали курс романтичної поезії?
Мелані замислюється, наморщивши носа.
– Здебільшого я обрала його через атмосферу, – озивається вона врешті. – Я не хотіла знову братися за Шекспіра. Його вже вчила торік.
Приготована ним вечеря справді скромна: тальятеле[16] з анчоусами під грибним соусом. Він дозволяє їй порізати гриби. Решту часу вона сидить на ослінчику й спостерігає, як він готує. Вони вечеряють у вітальні, відкривши другу пляшку вина. Мелані їсть без упину. Здоровий апетит для такої стрункої дівчини.
– Ви завжди готуєте самі? – запитує вона.
– Я живу один. Якщо сам не приготую, ніхто не приготує.
– Ненавиджу готувати. Гадаю, мені варто навчитися.
– Чому? Якщо ви справді ненавидите це, поберіться з тим, хто вміє готувати.
Удвох вони уявляють собі цю картину: юна дружина в незугарному одязі та крикливих прикрасах уривається до вхідних дверей і нетерпляче принюхується; чоловік,
Американська поетеса, публіцист, представниця другої хвилі фемінізму.
Американська письменниця, лауреат Нобелівської премії з літератури 1993 року.
Афроамериканська письменниця і феміністка.
Різновид локшини.
