блискучими перснями руки. Він стояв на підставці дивної форми біля однієї зі стін кімнати без вікон. Решта стін скидалася на різнобарвну клаптикову ковдру – сувої, фільмокниги, записи, ролики. Світло, яке осявало кімнату, текло із золотих куль, що застигли в рухомому силовому полі.
У центрі зали стояв еліпсоїдний стіл із жадеїтово-рожевою[12] кришкою зі скам’янілого елакового дерева. Навколо нього зависли поліморфні крісла, два з яких були зайняті. В одному сидів темноволосий круглолиций юнак приблизно шістнадцяти років, із сумними очима, а в другому – худий невисокий чоловік із жіночним обличчям.
Обидва зосереджено дивилися на глобус та на зануреного в пітьму чоловіка, який розкручував кулю.
До них долинуло вдоволене гиготіння, і могутній бас прогримів:
– Пітере, ось найбільша в історії пастка на людину. І Герцог уже потрапив між її щелеп. Чи ж не разючі речі роблю я, барон Владімір Харконнен?
– Безсумнівно, Бароне, – відповів чоловік. Голос його звучав мелодійним солодким тенором.
Товста рука опустилася на кулю і спинила її обертання. Тепер кожен у кімнаті прикипів поглядом до непорушної поверхні глобуса – дорогого предмета, який виготовляли спеціально для багатих колекціонерів або ж планетарних правителів Імперії. Він зберігав неповторний відбиток ручної роботи імперських майстрів. Довжини та широти було накреслено тонесеньким платиновим дротом, а полярні шапки інкрустовано найдобірнішими хмаристо-білими діамантами.
Товста долоня посунулася вперед, намацуючи деталі рельєфу.
– Пропоную вам подивитися, – знову загуркотів бас. – Подивитися уважно… І ти, Пітере, і ти, мій любий Фейде-Рауто: від шістдесяти градусів на півночі та до сімдесяти на півдні – вишукані брижі. Їхній колір – чи ж не нагадує він вам солодку карамель? І ніде, зовсім ніде немає на ній блакиті озер, річок або морів. А ці чарівні полярні шапочки – такі крихітні. Чи здатен хоч хтось сплутати це місце? Арракіс. Істинна унікальність. Ідеальна місцина для унікальної перемоги.
Губ Пітера торкнулася легенька усмішка.
– А ще, уявити тільки, Бароне: Падишах-Імператор переконаний, що він віддав Герцогові вашу планету прянощів. Як удало.
– Цілковита маячня, – гарикнув Барон. – Ти кажеш це, аби заплутати юного Фейда-Рауту, однак немає жодних підстав збивати з пантелику мого племінника.
Юнак із меланхолійним лицем заворушився в кріслі, розгладив складки на своєму чорному трико. Він випрямився, коли від дверей у стіні за його спиною долинув обережний стукіт.
Пітер вислизнув із крісла, підійшов до дверей, ледь прочинив їх – лише для того, щоб отримати циліндр із посланням. Зачинив двері й, розгорнувши сувій, вивчив його. З уст ментата злетіло кілька смішків.
– Що там? – владно поцікавився Барон.
– Дурень відповів нам, Бароне!
– Відколи це Атріди нехтуватимуть нагодою зробити красивий жест? – поцікавився Барон. – Гаразд, а що він пише нам?
– Він надзвичайно
Жадеїт – мінерал зеленого кольору, схожий на нефрит.
