угіддя Атрідів, але Превелебна Мати не звертала на нього уваги. Цього ранку вона особливо гостро відчувала свій вік, і це їй дуже сильно дошкуляло. Вона проклинала космічні перельоти, спілкування з Гільдією Лоцманів та їхні таємничі плани. Але на цій планеті була справа, яка вимагала особистої присутності наділеної Зором сестри Бене Ґессерит. Навіть Правдомовиця Падишаха-Імператора не могла ухилитися від виконання свого обов’язку.
«Клята Джессіка! – подумала Превелебна Мати. – Якби вона тільки народила нам дівчинку, як їй і наказували».
Джессіка спинилася за три кроки від крісла й присіла в маленькому реверансі, лівою рукою злегка провела вздовж спідниці. Пол стримано вклонився, як його вчив викладач танців – «коли сумніваєшся в статусі людини».
Превелебна Мати, звісно ж, відзначила це.
– А він обережний, Джессіко.
Рука Джессіки ковзнула по плечу Пола, стиснула його. Либонь один удар серця її долоня тремтіла від страху. Тоді вона знову опанувала себе.
– Так його вчили, Ваша Превелебносте.
«Чого вона боїться?» – замислився Пол.
Стара якусь мить вивчала хлопця: овальне, як у Джессіки, обличчя, але кістка в нього ширша… волосся – чорне-чорне, як у Герцога, однак брови нагадували про дідуся по матері, ім’я якого не можна називати, і ще цей тонкий гордовитий ніс; розріз пильних зелених очей, таких, як і в старого Герцога: дідуся по батькові, який уже давно лежав у могилі.
«О, то була людина, що завжди цінувала браваду – навіть у смерті», – подумала Превелебна Мати.
– Учити щось – це одне, – промовила вона, – а мати вроджені здібності – інше. Подивимося. – Стара суворо зиркнула на Джессіку. – Облиш нас. Наказую тобі зайнятися медитацією смирення.
Джессіка зняла руку з плеча Пола.
– Ваша Превелебносте, я…
– Джессіко, ти знаєш, що так має бути.
Пол збентежено глянув на матір.
Джессіка виструнчилася.
– Так… звісно.
Пол знову перевів погляд на Превелебну Матір. Ґречність та очевидний трепет матері перед цією жінкою спонукали до пильності. Попри це, він відчував гнів і тривогу, які випромінювала мати.
– Поле, – Джессіка глибоко вдихнула, – випробування, яке тобі доведеться пройти… воно дуже важливе для мене.
– Випробування?
– Пам’ятай, що ти син Герцога, – промовила Джессіка. Крутнулася й вилетіла з кімнати, сухо зашурхотівши спідницею. Двері щільно зачинилися.
Пол опинився сам на сам зі старою, і щоки в нього спалахнули гнівом.
– Хіба можна випроваджувати леді Джессіку, наче просту служницю?
Тінь посмішки ледь торкнулася кутиків зморщеного рота.
– Хлопче, усі чотирнадцять років у школі леді Джессіка й була моєю служницею, – жінка кивнула. – До того ж непоганою. А тепер підійди до мене!
Наказ ударом батога ляснув по Полу, і він підкорився ще до того, як устиг подумати про це. «Вона використовує Голос»,
