із лампіоном полетів на арену. Прут увіткнувся в пісок, лампіон ударився об голову вігілозавра й запалав. Ящір скинув його, розсипаючи навколо каскади іскор, засичав, тручи головою об колоди арени. Ґеральт умить помітив свій шанс. Вирвав прут із піску, з короткого розбігу стрибнув і з розмаху увіткнув залізо в череп ящера. Прут пройшов навиліт. Вігілозавр забився, незручно розмахуючи передніми лапами, намагався схопитися за залізяччя, що продірявило йому мозок. У нескоординованих стрибках гепнувся врешті біля колоди й угризся в дерево. Якийсь час бився в конвульсіях, рив пісок пазурами та шмагав хвостом. Урешті знерухомів.
Стіни тремтіли від «віватів» та оплесків.
Він вийшов з арени по спущеній драбині. Натхненні глядачі обступили його з усіх боків. Хтось поплескав його по напухлому плечу, і відьмак ледь стримався, аби не дати йому в зуби. Молода жіночка поцілувала його в щоку. Інша, ще молодша, стерла йому кров зі спини батистовою хусточкою, яку відразу розгорнула, демонструючи з тріумфом подругам. Інша, набагато старша, зняла зі зморщеної шиї кольє та намагалася вручити його відьмакові. Потім побачила вираз його обличчя й швиденько відступила в натовп.
Засмерділо мускусом, крізь натовп, наче корабель крізь саргаси, продерся огроґном Мікіта. Заслонив собою відьмака й вивів його.
Викликаний медик оглянув Ґеральта, наклав шви. Любисток був дуже блідий. Пираль Пратт – спокійний. Наче нічого й не сталося. Але обличчя відьмака знову промовляло багато про що, бо він поспішив із поясненнями.
– До речі кажучи, – сказав, – отой прут, попередньо підпиляний та нагострений, упав на арену за моїм наказом.
– Дякую, що так швидко.
– Гості були на сьомому небі. Навіть бургомістр Коппенрат був задоволений, аж сяяв, а сучого сина важко задовольнити, на все крутить носом, похмурий, наче бордель вранці у понеділок. Посаду райця маю, ха, у кишені. А може, і вище сяду, якщо… Ти б не виступив тут за тиждень, Ґеральте? З подібним спектаклем?
– Тільки якщо, – відьмак ворухнув плечем, що люто боліло, – якщо замість вігілозавра на арені будеш ти, Пратт.
– Ото ти жартівник, ха-ха. Чув, Любистку, який він жартівник?
– Чув, – підтвердив поет, дивлячись на спину Ґеральта й зціпивши зуби. – Але це не був жарт, це було цілком серйозно. Я також цілком серйозно доводжу до твого відома, що урочистості зі шлюбом твоєї онуки не прикрашу виступом. Після того, як ти отак прийняв Ґеральта, можеш про це забути. Як і про інші можливі оказії, враховуючи хрестини та поховання. У тому числі й твоє власне.
Пираль Пратт глянув на нього, а в зміїних очах його щось блиснуло.
– Не виявляєш поваги, співаче, – вицідив. – Знову не виявляєш поваги. Напрошуєшся через те на лекцію. На науку…
Ґеральт наблизився та став перед ним. Мікіта засопів, підняв кулак, засмердів мускусом. Пираль Пратт жестом наказав йому заспокоїтися.
– Втрачаєш обличчя, Пратт,
