розгледів широкі сходи і коридори, що розходилися в обидва боки. Навіть студенти, що снували туди-сюди, не змогли позбавити його якогось гнітючого відчуття.
З валізами в руках Ден почав підійматися сходами. Через три невеликих прольоти він опинився перед своєю кімнатою під номером 3808. Він поставив свої речі на підлогу, відчинив двері й побачив, що його сусід по кімнаті вже заселився. Чи, краще сказати, вже порозкладав свої речі на полицях. Книжки, японські комікси манґа, довідники всіх форм і розмірів (більшість з них стосувалися біології) були дбайливо розкладені за кольорами на полицях. Його сусід зайняв точнісінько половину кімнати, а його валіза була застебнута й акуратно захована під ліжком. Половина шафи була заповнена його сорочками, штанями і куртками, що охайно висіли на вішаках: білі вішаки – для сорочок, блакитні – для штанів.
Здавалося, що хлопець живе тут уже кілька тижнів.
Ден затягнув свої валізи на вільне ліжко та оглянув меблі, які належатимуть йому цього літа. Ліжко, тумбочка, письмовий стіл – здавалося, що все було в гарному стані. Він відсунув верхню шухляду письмового столу – просто заради цікавості, чи, бува, не знайде там Біблії Гедеона[4] або вітального листа. Натомість він натрапив на маленький слизький аркуш фотопаперу. Він був старий, вицвілий, майже повністю білий. Ден ледве розгледів чоловіка на фото – літнього пана в окулярах, лікарському халаті й темній сорочці. Звичайнісіньке фото, якби не очі, точніше їх відсутність. Недбало – а може, й розгнівано – хтось їх замалював.
Роздiл № 3
– Деніел Кроуфорд?
Ден обернувся, тримаючи в руці фотокартку. На порозі стояв довготелесий підліток, одягнений у накрохмалену сорочку, чорну краватку і штани з кантами, – він скидався на одного з тих місіонерів, які ходять від будинку до будинку.
– Привіт, – сказав Ден, легенько махнувши рукою. – Ти мій сусід?
– Схоже на те. – Його слова прозвучали радше серйозно, аніж саркастично. – Мене звати Фелікс Шеридан, – додав хлопець. – Я тебе налякав?
– Ні, ні, я просто… Я знайшов це фото… Тобто, я думаю, що це фото, хоча це може бути і листівка. Що б це не було, хтось доклав до нього рук. Виглядає якось дивно. – Ден простягнув фотокартку і знизав плечима. Звичайно ж, це не найкращий спосіб зав’язати розмову, але йому ніколи не вдавалося справити гарне перше враження. – Ти теж маєш таку? Може, це частина завдання для «сміттєвого полювання»[5]?
– Ні, нічого подібного. – Фелікс кліпнув своїми молочно-блакитними очима. – У мене є тільки студентська брошура, правила безпеки в гуртожитку і розклад занять. Але все це прийшло мені поштою ще кілька тижнів тому.
– Так, мені теж таке прийшло. – Ден вдруге зніяковіло знизав плечима. – Просто питаю. Дрібниці.
Ден поклав фотокартку назад до шухляди і зачинив її. Без сумніву, він зможе пережити це літо, навіть не зазираючи до неї.
– Я можу відсканувати
Асоціація Євангельських Християн Гедеон поширює безкоштовні примірники цієї Біблії в готелях, студентських гуртожитках, лікарнях, в’язницях і військових частинах.
Учасники цієї гри отримують перелік предметів, які мають знайти за обмежений час.
