вже зафарбовував її щоки.
– Пробач, Еббадабаду, просто тебе так легко ущипнути.
Мабуть, Ден щось пропустив, бо за якусь мить ці двоє почали несамовито реготати, і він геть спантеличився. Напевне, збентеження відбилося на його обличчі, тому що Еббі запитально глянула на Джордана, а той, закотивши очі, терплячим тоном, ніби Дену було п’ять років, почав пояснювати:
– Я гей. Ось чому Еббі не мій тип.
– А. Угу. Ясно.
Дена аж ніяк не турбувало те, що Джордан гей, але він не знав, що б таке сказати на своє виправдання, щоб не здатися ще більшим ідіотом. Еббі та Джордан уже весело і добродушно жартували одне з одним, а Ден стояв поряд, ніби третій зайвий. Якщо за одну поїздку в автобусі їм удалося так близько заприятелювати, то їм, звісно ж, буде неважко знайти нових друзів. Не таких незграбних і нетямущих, як Ден.
– А знаєте, на першому поверсі гуртожитку є старий моторошний кабінет, – ляпнув Ден. Його щоки палали, він у цьому навіть не сумнівався. Обличчям пробігли колючі мурашки, коли Джордан та Еббі раптово обірвали свою балаканину, одночасно обернулися і впилися в нього очима.
– Що ти сказав? – перепитав Джордан, суплячи брови.
– У Брукліні? Біля вестибюля? – Ден не хотів передчасно радіти, але скидалося на те, що Еббі зацікавилась, схилила голову набік і задумливо прикусила губу. – Мабуть, я проходила повз нього. Мені здалося, що там було зачинено. На карантин чи щось таке, – сказала вона.
– Мій сусід по кімнаті, Фелікс, пробрався всередину. Він казав, що кабінет відчинений. Було б класно його оглянути. Може, сходимо після того, коли всі полягають спати? – Лише вимовивши останню фразу, Ден зрозумів, як дивно звучала його пропозиція. Він запрошував їх піти з ним до забороненого кабінету, хоча щойно з ними познайомився…
Здавалося, що Джордан прочитав його думки, бо він похитав головою і почав ліниво перебирати торочки свого шарфа. Напускна хоробрість, якою він ще хвилину тому хизувався, вмить щезла.
– Звучить якось проти правил. Не хочу бути занудою, але не маю великого бажання, щоб мене викинули звідси вже першого дня. Не кажу, що такого ніколи не станеться, але точно не першого ж дня.
– Джордане, він сказав, що там відчинено. Тому навряд чи це можна назвати порушенням правил, – утрутилась Еббі. Вона подарувала Дену сяйливу усмішку. – Думаю, це має бути цікаво… та й мені завжди потрібне натхнення. Закладаюся, що там заховано цілу купу всякої стародавньої всячини.
– Там є фотографії, – швиденько додав Ден, поки Джордан не встиг знову все зіпсувати. – Фелікс казав, що там повно знімків.
– Фотографії? Ще краще! Я люблю старі чорно-білі світлини. – Еббі штурхнула Джордана ліктем, та хлопець, здавалося, ще не збирався відступати.
– Ось так просто відчинено? Ти впевнений? – запитав він.
Ден кивнув.
– Так сказав мій сусід, і мені здається, що він
