пригорнув її й дав зрозуміти, що все гаразд, не зронивши й слова. Стю не сказав, щоб вона не хвилювалася, що він про все подбає, – натомість вони знову покохалися, і Френ подумала, що ніколи не була такою щасливою.
Ні він, ні вона не помітили Гарольда – той стояв у кущах і спостерігав за ними. Непомітний і тихий, як сам темний чоловік. Ні він, ні вона не побачили, як примружилися його очі, перетворившись на два смертоносні трикутнички, коли під кінець Френ пронизав оргазм і вона зойкнула від насолоди.
Коли вони скінчили, вже повністю стемніло.
Гарольд беззвучно зник у кущах.
Минулого вечора обійшлася без записів – була надто збуджена й щаслива. Тепер ми зі Стю разом.
Він погодився не розголошувати таємницю мого Самотнього Рейнджера, скільки вийде, – в ідеалі до того, як осядемо. Я не проти, якщо в Колорадо. Сьогодні я в такому настрої, що згодилася б і на гори на Місяці. Пишу, як очманіла школярка? Ну, якщо дама не може писати в щоденнику, як очманіла школярка, де їй взагалі таке виписувати?
Та перш ніж облишу тему Самотнього Рейнджера, мушу сказати ще одну річ. Це щодо мого «материнського інстинкту». Чи існує така штука? Гадаю, що так. Певне, щось гормональне. Уже кілька тижнів я почуваюся геть інакше – стара Френ десь поділася. Та важно відрізнити зміни, що спричинила вагітність, від тих, що сталися через жахливий катаклізм, який прокотився всім світом. Однак у мене з’явилося щось на кшталт ревнощів («ревнощі» – це не дуже годяще слово, та наразі кращого на думку не спадає) – відчуття, що я трохи наблизилася до центру всесвіту й мушу тримати оборону. Ось чому веронал здається мені ризикованішим од кошмарів, хоча раціональна думка підказує, що ці таблетки дитині нічого не заподіють. Принаймні в дозуванні, якого дотримуються всі решта. І, гадаю, частково ті ревнощі викликані закоханістю в Стю Редмана. Почуваюся так, ніби кохаю і їм за двох.
Хай там як, а мушу поспішати. Потрібно поспати, що б там мені не снилося. Індіаною рухаємося не так швидко, як сподівалися – біля повороту на Елкхарт нас уповільнив страшний затор. Чимало військових машин. І мертвих солдатів. Ґлен, Сьюзен Стерн і Стю набрали стільки зброї, скільки змогли: зо дві дюжини гвинтівок, трохи гранат і (так, народ, це свята правда) ракетницю. От я зараз пишу, а Гарольд зі Стю намагаються з нею розібратися – є 17–18 снарядів. Боже, прошу, хай тіко не підірвуться.
Щодо Гарольда, то мушу сказати тобі, любий щоденничку, що він ГЕТЬ НІЧОГО НЕ ПІДОЗРЮЄ (звучить наче репліка зі старого фільму з Бетт Девіс,[7] чи не так?). Певне, коли наздоженемо ватагу матінки Ебіґейл, доведеться йому все розказати – що б там із цього не вийшло, а ховатися й надалі нечесно.
І я ще ніколи не бачила його таким жвавим + веселим, як сьогодні. Він так либився, що я злякалася, як би в нього голова не розполовинилася. Це він запропонував Стю помогти з небезпечною пусковою установкою і…
Ось вони йдуть. Пізніше допишу.
Френ спала глибоким сном, і їй нічого не снилося. Як і решта, за винятком Гарольда Лодера. Незабаром після півночі він підвівся,
Мається на увазі фільм «Хижа в заростях бавовнику» («The Cabin in the Cotton», 1932 р.). Бетт Девіс прославилася ролями зловісних дам.
