досить легко дістали один універсал із кювету й від застави поїхали вже чималим караваном.
Запах сигари нагадав Френ про батька та його люльку. На неї накотив смуток, та час пом’якшив його, вкутавши ностальгією. «Татку, я вже майже оговталася від твоєї смерті, – подумала Френ. – Гадаю, ти не образишся».
Стю озирнувся.
– Френні, – щиро зрадів він. – Як ти?
– Так собі, – знизала плечима вона.
– Не хочеш приземлитися на мій камінець і помилуватися заходом сонця?
Вона сіла поряд із ним, і її пульс трохи пришвидшився. Врешті-решт, чого б вона сюди йшла? Френ знала, в якому напрямку він пішов з табору – так само, як те, що Гарольд із Ґленом і двома дівчатами поїхали до Брайтона пошукати Сі-Бі-радіо (заради розмаїття, пропозицію висунув Ґлен, а не Гарольд). Петті Кроґер лишилася няньчитися з двома кволими після сутички войовницями. Було видно, що Ширлі Геммет почала очунювати, та близько першої ночі вона всіх побудила – кричала вві сні й розмахувала руками, ніби відбиваючись від якогось нападника. Інша жінка, імені якої ніхто не знав, рухалася в іншому напрямку. Вона сиділа. Їла, якщо її годували. Справляла потребу. На питання не відповідала. По-справжньому оживала тільки вві сні. Навіть під вероналом нещасна часто стогнала, а інколи й кричала. Френні здогадувалася, що їй сниться.
– Довгенько ще їхати, правда? – спитала вона.
Стю помовчав секунду, а тоді сказав:
– Дорога дальша, ніж нам гадалося. Та стара жінка, вона вже не в Небрасці.
– Я знаю… – заговорила вона, а тоді припнула язика.
Він глянув на неї з легкою усмішкою.
– Мем, ви нехтували вашими ліками.
– От мене й викрито, – усміхнулася вона.
– Ми не одні такі, – сказав Стю. – Сьогодні після обіду я балакав із Дейною…
(від того, як по-свійськи він вимовив це ім’я, Френ відчула укол ревнощів… і страху)
– …і вона сказала, шо вони з Сьюзен не хочуть приймати пігулки.
Френ кивнула.
– А ти чому перестав? Вони… в тому місці… змушували тебе до цього?
Він струсив попіл у свою імпровізовану попільничку.
– Легке заспокійливе на ніч, ото й усе. Їм не треба було годувати мене таблетками. Сидів під замком – нікуди б я від них не подівся. Ні, я перестав пити веронал три дні тому, бо відчував… що зв’язок ослабився. – Він трохи подумав і додав: – Дуже добре, що Ґлен із Гарольдом додумалися поїхали по Сі-Бі-радіо. Нащо нам двосторонка? Щоб тримати контакт. У Тоні Леонмінстера, мого друзяки з Арнетта, була така штука в «скауті». Чудовий пристрій. Можна було побалакати з корешами або ж у разі чого гукнути на допомогу. Ці сни – це однаково що Сі-Бі в голові, от тільки передатчик зламався, і ми можемо тільки приймати сигнали.
– Може, ми надсилаємо, – тихо промовила Френ.
Він глипнув на неї великими
