– Камінь було відсунуто вбік, і ти народився знову. Ти врятований, мій сину. Благословенні ті, що йдуть моєю дорогою».
І він знову заснув.
Крик болю вирвав його з дрімоти. Він пішов коридором на крик. На кухні він побачив, як великий чоловік б’є меншого. Привид схопив великого й ударив його об стінку, той вирвався і втік, а тіло молодої людини в одязі священика залишилося. Піднявши пораненого священика – тому було зламано ніс, – привид поніс його до канапи.
– Дякую, друже мій, – сказав священик дивною французькою. – Гроші, офіровані на церкву, виявилися завеликою спокусою для крадія. – Він усміхнувся: – Мене звуть Мануель Арінґароса, і я місіонер з Мадрида, якого послали сюди, на північ Іспанії, будувати церкву. А як твоє ім’я, друже мій?
Привид не міг згадати.
– Де я? – глухо запитав він. – Як я потрапив сюди?
– Ти лежав на порозі мого дому. Ти був хворий, тож я годував тебе, піклувався про тебе. Ти пробув тут багато днів, – м’яко сказав молодий священик.
Привид розглядав свого молодого рятівника. Протягом багатьох років ніхто не був добрим із ним.
– Дякую, отче.
Священик торкнувся своєї губи, яка кровила.
– Це я маю бути вдячним тобі, друже мій.
Наступного ранку привид із подивом виявив газетну вирізку на тумбочці біля свого ліжка. Стаття була тижневої давності і написана французькою. Коли він прочитав її, то страх переповнив його, бо там ішлося про землетрус у горах, який зруйнував в’язницю, і про те, що багато небезпечних злочинців опинилося на свободі.
«Священик знає, хто я!» Він скочив з ліжка, готовий тікати.
– Книга Діянь Апостолів, – сказав голос з-за дверей, і молодий священик увійшов, усміхаючись. Його ніс був невміло забинтований, а в руках він тримав стару Біблію. – Розділ позначено.
Привид із острахом узяв Біблію.
Діяння, 16.
У тому розділі Нового Заповіту розповідалося про в’язня на ім’я Сайлас, який лежав голий і був битий у своїй темниці, співаючи гімни Господу.
Коли привид дійшов до вірша 26, він був приголомшений.
Раптом стався великий землетрус, так, що основа в’язниці захиталась, повідчинялися всі двері в’язничні.
Священик тепло всміхнувся.
– Віднині, друже мій, якщо в тебе немає іншого імені, я називатиму тебе Сайлас.
Привид кивнув. Сайлас. Він здобував тіло.
«Моє ім’я Сайлас».
– Час снідати, – сказав священик, – тобі будуть потрібні сили, якщо ти допомагатимеш мені будувати церкву.
Перебуваючи на висоті тисячі футів на Середземномор’ям, єпископ Арінґароса ледь помітив турбулентність, у яку потрапив літак. Його думки були зайняті майбутнім «Opus Dei». Він би хотів зателефонувати Сайласу в Париж. Але не міг.
– Це для твоєї безпеки, – пояснив Учитель, говорячи англійською з французьким акцентом. – Розмова може
