убивця?
– Звідки мені знати?
– Мам, Шеріл повернулася додому?
Ліліан склала сукню й поклала біля себе на купу речей, які треба залишити.
– Звісно ж. Вона розповіла Донні, що той чоловік хотів, аби вона одягнула маску чи хвіст, тому вона його здула.
– Послала, мам.
– А яка різниця? Загалом рада, що ти в мене розумниця й не любиш ризикувати. О, а я казала тобі, що пані Хоган просила погодувати її кота, коли вона поїде з міста?
– Гаразд.
– Я ж до того часу вже переїду. А їй потрібен хтось, на кого можна покластися.
Нелл якусь мить дивилася на пару крихітних шортиків, перш ніж кинути їх у мішок із непотрібними речами.
Наступного ранку, ідучи на роботу, Нелл спинилася біля однієї з туристичних агенцій. У вітрині була вивіска: «Лише один день. Особлива пропозиція – два за ціною одного. Три ночі в Парижі – місті світла». Перш ніж зрозуміти, що робить, вона увійшла й придбала два квитки. Наступного вечора вона подарувала квиток Пітові, червоніючи частково від збентеження, а частково від задоволення, коли вони прийшли до нього додому.
– Що ти зробила? – Він був напідпитку, пригадувала вона зараз, і здивовано кліпав очима, ніби не міг повірити власним очам. – Ти купила мені квиток у Париж?
– Нам, – уточнила вона, коли він почав розстібати ґудзики на її сукні. – Вихідні в Парижі. Я подумала, це буде… весело. Розважимося як слід.
«Ця дівчина ніколи не робила нічого шаленого у своєму житті».
– Я переглянула готелі й знайшла один непоганий прямісінько на вулиці Ріволі. Тризірковий готель, але в нього дев’яносто чотири відсотки позитивних відгуків, а ще це район із низьким рівнем злочинності, тобто єдине, про що варто хвилюватися, – то це кишенькові злодії, тому я подумала, що…
– Ти купила мені квиток у Париж! – Він мотнув головою, волосся впало йому на обличчя, прикриваючи одне око. А тоді сказав: – Звісно, крихітко. Чому б ні? Чудово.
Вона не може пригадати, що ще він казав, адже вони одразу впали на ліжко.
Тепер їй доведеться їхати назад в Англію й розповідати Магді, Тріш і Сью, що вони мали рацію. Що Піт – саме той, ким вони його вважали. Що вона цілковита дурепа й викинула гроші на вітер. І проміняла їхню традиційну дівчачу подорож у Брайтон на ніщо.
Вона міцно заплющує очі, щоб не заплакати, а тоді сідає. Дивиться на свою валізу. Думає, де знайти таксі й чи можна обміняти квиток. Бо раптом вона приїде на вокзал, а їй не дозволять сісти в потяг? А що, як попросити адміністраторку зателефонувати в «Євростар»? Але Нелл лякає її крижаний погляд. Вона не знає, що робити. Раптом Париж здається їй величезним незнайомим і непривітним містом, та ще й за сотні кілометрів від дому.
Несподівано її телефон знову вібрує. Вона хапає його, відчуваючи, як нестримно калатає серце. Він усе ж таки приїде! Усе буде добре! Але це повідомлення від Магди.
