дрібний, але надзвичайно складний елемент операції, він зазвичай буває задіяний у кількох операціях одночасно й має переходити від однієї справи до іншої, не затримуючи своїх колег, відповідальних за попередні етапи. Подібними навичками часто володіють ті, хто займається іншими видами діяльності, де час має суттєве значення, наприклад, бігуни й гонщики. Щоб точно вкладатися в час змагання, вони мусять бути дуже чутливими до плину секунд і хвилин. У таких випадках уміння стежити за часом стає однією з навичок, необхідних для досягнення успіху у своїй діяльності, і таким чином сприяє, а не перешкоджає отриманню насолоди.
Але більшість потокових видів діяльності не залежать від годинника. Вони, як бейсбол, мають власний ритм і власну логіку розвитку. Не зрозуміло, чи є ця властивість потоку лише епіфеноменом – побічним продуктом інтенсивної концентрації, необхідної для потокової діяльності, чи вона привносить щось особливе в позитивне переживання. Хоча, здається, втрата відчуття часу не є одним із основних елементів насолоди, вона підсилює наші радісні відчуття в стані повного залучення в процес.
Аутотелічне переживання
Ключовий елемент оптимального переживання – те, що воно є самоціллю. Дія, яка захоплює нас, сама по собі починає приносити насолоду, навіть якщо спочатку ми виконували її з інших причин. Хірурги кажуть про свою роботу: «Це так захоплює, що я б робив це, навіть якби не мав потреби заробляти». Яхтсмени твердять: «Я витрачаю купу грошей і часу на цей човен, але воно того варте. Ніщо не зрівняється з відчуттям, яке я переживаю, коли йду під вітрилом».
Термін «аутотелічний» походить від двох грецьких слів: auto, що означає «сам», і telos – «мета». Іншими словами, це самоцінна діяльність, яка виконується не з розрахунком на якісь майбутні вигоди, а просто тому, що сама вона вже є нагородою. Гра на фондовому ринку з метою заробити гроші не є аутотелічним досвідом, але гра заради того, щоб удосконалити свою майстерність у прогнозуванні майбутніх тенденцій, стає ним, попри те, що в ній задіяні ті самі долари й центи. Навчати дітей, аби зробити з них добропорядних громадян, – це не аутотелічний досвід, тоді як навчати їх, тому що вам до вподоби спілкуватися з дітьми, – це саме він. В обох ситуаціях відбувається нібито те саме; відмінність у тому, що коли переживання аутотелічне, людина зосереджує увагу на діяльності заради неї самої, коли ні – увага акцентується на результатах.
Більшість речей, які ми робимо, є ні суто аутотелічними, ні суто екзотелічними (так ми називатимемо діяльність, що її виконують виключно через зовнішні спонуки), а являють собою комбінацію обох. Хірурги зазвичай починають своє довге навчання, керуючись екзотелічними цілями: допомагати людям, заробляти гроші, домогтися престижу. Якщо їм пощастить, із часом вони починають отримувати задоволення від роботи, і тоді хірургія стає для них значною мірою аутотелічною діяльністю.
Деякі речі, які ми спочатку змушені робити проти своєї волі, з часом
