радість і спричинює потік, має й потенційно негативний аспект. Хоча вона й здатна підвищувати якість існування, упорядковуючи розум, але може викликати звикання, за якого особистість стає заручницею певного виду порядку та відмовляється приймати життя в усьому його розмаїтті.
Втрата відчуття Я
Ми вже бачили, що коли діяльність захоплює нас повністю, то не залишає зайвої уваги для розмірковувань над минулим чи майбутнім або реагування на будь-які інші неважливі на цей момент подразники. Один об’єкт, що зникає зі свідомості, заслуговує на особливу увагу, позаяк у звичайному житті ми витрачаємо дуже багато часу, думаючи про нього, – наше власне Я. Ось як альпініст описує цей аспект переживання: «Це відчуття подібне до дзенської медитації. Єдина річ, на якій ви зосереджені, стає єдиною метою вашого розуму. Ваше его може втручатися в процес сходження в будь-який спосіб, і не обов’язково це буде просвітлення. Але коли дії стають автоматичними, ти начебто зовсім не маєш его. Якимось чином усе робиться правильно, а ти навіть не думаєш про це й ніби нічого й не робиш… Це просто відбувається. І ти ще більше концентруєшся». Або, говорячи словами знаменитого мандрівника, що перетнув океан, «людина забуває себе, забуває про все й бачить тільки гру човна з морем, гру хвиль навколо човна, залишаючи поза увагою все неважливе для цієї гри…».
Втрата відчуття Я, відокремленого від навколишнього світу, іноді супроводжується відчуттям єднання з безпосереднім оточенням – чи гори, чи команди, чи, як у випадку члена японської банди мотоциклістів, сотні байків, що мчать вулицями Кіото: «Це щось особливе, коли всі наші почуття злагоджені, ми всі як єдине ціле. На старті ми ще не в повній гармонії. Але якщо все йде як слід, наші почуття й відчуття приходять у резонанс, і всі ми відчуваємо один одного. Як би це пояснити… Ми ніби стаємо єдиною плоттю. Ось тоді це справжнє задоволення… Коли ми всі стаємо єдиним цілим… раптом я розумію: „О, ми всі – одне“ – і думаю: „Якщо ми всі їхатимемо якомога швидше, от тоді це буде справжній Пробіг“… Коли ми усвідомлюємо, що ми – єдина плоть, це неперевершено. Коли ми прискорюємося. У такий момент… це справді супер».
Цей момент «перетворення на єдину плоть», так яскраво описаний японським підлітком, – цілком реальна характеристика переживання потоку. Люди стверджують, що це таке само конкретне відчуття, як утамування голоду чи болю. Це дуже корисний досвід, але, як ми побачимо далі, і в ньому приховані певні небезпеки.
Зацикленість на власному Я поглинає психічну енергію, оскільки в повсякденному житті ми часто відчуваємо загрозу. Кожного разу, коли нам щось загрожує, ми повинні відтворити у свідомості його образ, аби зрозуміти, чи справді ця загроза серйозна і як нам їй протистояти. Скажімо, йдучи вулицею, я помічаю, що люди обертаються й дивляться на мене з усмішкою. Зазвичай ми відразу починаємо непокоїтись: «Щось не так? Я маю смішний вигляд? Щось із моєю ходою,
