style="font-size:15px;"> Це почуття – не просто гра уяви, воно базується на конкретному досвіді тісної взаємодії з Іншими, взаємодії, що створює рідкісне відчуття єдності з цими, як правило, дуже відмінними від нас істотами й речами. За довгі самотні години нічних вахт моряк починає сприймати човен як продовження себе, що рухається в єдиному з ним ритмі до спільної мети. Скрипалька, оповита потоком звуків, які вона створює, відчуває себе частиною «гармонії сфер». Альпініст, котрий зосереджує всю свою увагу на дрібному виступі кам’яної стіни, який має бути досить надійним, щоб витримати його вагу, говорить про відчуття спорідненості, що виникає між пальцями і скелею, між уразливим людським тілом і сукупністю каменю, неба й вітру. Учасники шахового турніру, чия увага кілька годин поспіль була прикута до битви на дошці, стверджують, що відчували, ніби вони об’єднані в потужне «силове поле», що стикається з іншими силами в якихось духовних планах існування. Хірурги кажуть, що під час складної операції сприймають операційну бригаду як єдиний організм, керований єдиною метою; вони описують це як «балет», у якому індивід підпорядкований груповій дії й усі залучені в неї поділяють відчуття гармонії та важливості того, що відбувається.
Можна сприйняти ці свідчення як поетичні метафори й на цьому зупинитися. Але важливо усвідомлювати, що ці розповіді про переживання так само реальні, як відчуття голоду, і так само конкретні, як біль від удару об стіну. У них немає нічого таємничого чи містичного. Коли людина вкладає всю свою психічну енергію у взаємодію з іншою людиною, човном, горою чи музичним твором, вона фактично стає частиною системи дій, більшої, ніж її дотеперішнє індивідуальне Я. Ця система функціонує за правилами діяльності, у якій вона виникає, й наповнюється енергією уваги людини. Але це реальна система, суб’єктивно вона така само реальна, як сім’я, корпорація або команда, й особистість, котра є її частиною, розширює свої межі і стає більш складною, ніж була доти.
Це зростання особистості відбувається, тільки якщо взаємодія є радісною, тобто якщо вона пропонує нетривіальні можливості для дії й вимагає постійного вдосконалення навичок. У системі дій, що не вимагає нічого, крім віри й вірності, можна лише втратити своє Я. Фундаменталістські релігії, масові рухи й екстремістські політичні партії також пропонують можливості для перевершення себе, чого прагнуть мільйони. Вони також забезпечують таке бажане розширення меж Я, відчуття, що особистість залучена в щось велике і потужне. Істинно віруюча людина також стає частиною системи в певному сенсі, адже її психічну енергію спрямовують і визначають цілі та правила її віри. Але насправді істинно віруючий не взаємодіє із системою віри – він лише дозволяє їй поглинати свою психічну енергію. Від цього підкорення не може прийти нічого нового, у свідомості може настати такий бажаний порядок, але це буде порядок, заведений кимось, а не вами. У кращому випадку Я істинно віруючого нагадує кристал: міцний і досконало симетричний,
