style="font-size:15px;"> На канадському кордоні митник поцікавився метою їх поїздки.
– Ми тікаємо до мене в Монреаль від спеки, – сказав Клод.
Цього було достатньо, щоб їх пропустили. Тед переїхав лінію кордону і враз відчув, що буквально засинає за кермом. День, проведений за кермом, давав про себе знати. Це помітив Клод.
– А ну, дай я поведу! – сказав він.
У Теда вже не було сил ні дивуватися, ні протестувати. Він помінявся місцем з канадцем і миттєво заснув. Клод тим часом вів «вольво» і думав, звідки б йому подзвонити. Нагода трапилася на найближчій заправці.
– Боб! – говорив він у телефонній будці. – Це Клод!
– Друзяко! Ти де?
– Я вже у нас. Через дві години буду дома. Бобе! Збери наших і підкочуйте до мене. Є справа.
– Клоде, куди ти знову встряг?
– Все гаразд, Бобе! Потрібно допомогти хорошій людині. Вона потрапила у біду.
– Можеш не продовжувати. В біду чомусь попадають лише хороші люди. Сподіваюсь, ми не даремно приїдемо.
– Боб! – образився Клод. – Я тебе коли-небудь обманював?
– І не раз, – відповів співрозмовник і поклав трубку.
Шеньє повернувся до автомобіля. Тед спав. Не заправляючись (грошей не мав, а брати у сплячого не хотів), виїхав на автотрасу.
Вечоріло. Сонце зачепилося за далекі дерева десь на заході і не хотіло покидати неба.
Проминувши Коатикум, Клод збільшив швидкість. Через півгодини перед Шербруком повернув на захід. Дорога на схід вела до озера Сент-Франсіс, але Клод вирішив дотримуватися свого плану.
До Монреалю приїхали вже за північ. На щастя, жив Клод не у самому місті, а ближче. Під’їжджаючи до дому, Клод збудив Теда.
– Вставай! – сказав він. – Ну, ти і приємний попутник!
– Де ми? – не зрозумів Тед.
– В Монреалі.
– Як в Монреалі? Я їхав на Сент-Франсіс.
– Заспокойся, друже! Ти пригадуєш, про що ми говорили?
– Ну.
– Ну, так я допомагаю тобі. Ми приїхали до мене додому. А ось і мої, а тепер і твої друзі.
У світло фар потрапив джип. Біля нього стояв патлатий здоровань, вигляд якого не обіцяв нічого хорошого. Принаймні так подумав Тед. Тим часом Клод зупинив автомобіль, виключив двигун і радісно залишив салон.
Він і здоровань обнялися. З джипу вилізли ще два патлатих хіпі. Обнімання продовжилися. Стрепет стояв осторонь.
– Це і є хороша людина, якій конче потрібна наша допомога? – пробасив здоровань.
– Боб, це Тед, – представив Клод. – Теде, підійди сюди. Познайомся з моїми друзями. Боб, До, Ренді. Сподіваюся, що вони стануть і твоїми друзями.
Тед привітався.
– Клоде, в чому справа? – поцікавився Боб.
Шеньє повернувся до Теда. Той кивнув головою.
– Говори, Клоде. Між друзями не повинно бути таємниць.
Клод в декількох словах розповів суть історії, ще більше скоротивши її, ніж
