під зади для розваги. На верхній палубі все оце відбувалося, бо більше ніде зовсім. Ще прислухалися до пострілів гармат, що безперестанку салютували. Гармати були невеличкі. Точніше крихітні. Вони знаходилися на самих кінчиках носів корабликів. А салюти були чорного кольору, бо в честь Бабуні придумані. Біля гармат знаходилися по два вдавано пригнічені матроси, святково одягнені в ідеально білі мундирчики, призначені виключно для урочистостей. Один матрос обов’язково був гідрофільним, а інший – гідрофобним. Для рівноваги несумісності. Вони наспівували сумну і безкінечну пісеньку:
– Бухта. Гавань. Якорі.
Штиль. Шторм.
Морська вода.
А-а-а-а-а-а-а!!!
Все зникло.
Ніби й не було.
Ні бухти.
Ні гавані.
Ні якорів.
Ні морської води.
Д-и-и-и-и-и-и!!!
Куди?
Куди ми? Куди?!!!
М – и – и – и – и – и – и!!!
Цунамі, потоп. Суха вода.
А-а-а-а-а-а-а-а!!!
Кораблики являли собою суцільні шматки металу. Про це знав тільки сам Дідок. Кораблики – по формі, а по змісту – черевики бо всередині корабликів знаходилися його ноги. Добре хоч не чиїсь, а діда Дідка.
Капітани неквапом вели несумісні зі світськими розмови в кают-компаніях. Теревенили про свіженькі новини на корабликах та покурювали трубки з льоду.
Трубки туго набиті звичайним морським туманом в перемішку з залишками дусту із торби Дідка. Капітани курили і випускали у навколишнє їдкий і солодкий дим свавілля свободи. Пили з сумчастих пляшок (у сумках сумчастих пляшок знаходилися маленькі недоношені пляшки. Зовсім маленькі. З них ще неможливо пити. Вони росли і набиралися об’єму) напій – копчену, морську воду.
Погомонівши, зголосилися скурювати все, що потрапить їм до рук чи ніг, вух чи ще кудись. Все і всіх, що більш-менш курилося, хоча не без хворобливої пирхоти в горлі. Все, що знаходилося в кают-компаніях і навколо них. Навіть свій одяг. Навіть самих себе, щоб потім знову зробити себе з диму. Типу викурити себе назад чи знову. Все, все, все, що забреде в голову і випаде у вигляді опадів на свідомість.
А ще вони принципово не виходили на капітанські містки, провокуючи анархію серед матросів на своїх червоних корабликах. Це було подекуди схожим на пафосну манію, але не величі.
Недавній саботаж наказів – триматися чітко неозначеного курсу мав результат, бо давався в знаки безглузда відсутність плану на час їхньої безкінечної подорожі.
Капітани надмірно не зашорювали себе реальним непорозумінням з командами. Все тому, що дуст не постійно потрапляв в їхні трубки через прочинені ілюмінатори. Бо труїв Дідок шкідників не постійно і рештки отрути, які обсипалися з рослинки в перемішку з шкідниками не повсякчас дарували незабутню насолоду примхливим капітанам. Тому їм доводилося курити навіть
