вічна, ця криниця – безодня,Тече вода та й ізо дна холодна…
Камінний хрест Івана Дідуха, по прізвиську Переломаний
Літературний сценарій за новелами Василя Стефаника
Діють:
Іван Дідух, по прізвиську Переломаний, або Мнєкий.
Іваниха – баба Катерина Дідушка.
Два сини, вже канадійці.
Внучок Андрійко – грамотний.
Кум Михайло, по прізвиську Твердий.
Сусід Петро.
Сусід Гьоргій.
Сусід Андрей.
Молодий ґазда Яків.
Кума Тимофіїха.
Злодій зі світа.
Мати-небіжка.
Дівчатка з сухими квітками.
Діти з труною.
Односельці Івана Дідуха.
Кінь Івана Дідуха.
Жайворонок.
Сонце.
Горб.
Камінний хрест.
Смерть – біла плахта.
І
Як дід Іван, по прізвиську Переломаний, на свій родовий маєток – на Піщаний горб – їхав…
Ранній ранок. Досхід сонця. Їде Іван Дідух, зібганий у поясі, по прізвиську Переломаний, у поле їде пільною доріжкою.
Один кінь. Малий візок із дубовим дишлем. Ґазда. Кінь запряжений у підруку, дід Іван – у борону, на коні – ремінна шлея і нашильник, на дідові Іванові накладена мала мотузяна шлея. Нашильника не потребуває, бо лівою рукою спирає ліпше, як нашильником.
Тягнуть гній на горб. Піщаний горб – то Іванів маєток. Як прийшов з війська додому, то не застав ні тата, ні мами, лише хатчину завалену та цей горб. Всього маєтку лишив йому тато горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле. Горб зіяв ярами та печерами під небеса, як страшний велетень, – лякав білими ямами, з яких баби пісок вибирали. Ніхто не орав і не сіяв на горбі, крім діда Івана, і межі ніякої на нім не було.
Однаково – і на коневі, і на дідові – жили повиступали, однаково їм обом під гору посторонки моцувалися, як струни, однаково з гори волочилися по землі. Догори кінь лізе, як по льоду, а в Івана як коли би хто буком по чолі тріснув – така велика жила напухає йому на чолі. І кінь, і Іван міцно тримаються, бо обидва відпочили за ніч.
Біжать вдолину, лишають за собою сліди коліс, копит і широчезних п’ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдається, вихолітується на всі боки за возом і скидає росу на ті сліди. Згори кінь виглядає, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивається сіттю жил, як ланцюгом із синьої сталі.
Раптом серед найбільшого розгону, на самій середині гори, Іван починає налягати на ногу і спирати коня.
Випрягається. Грозить кулаком коневі і накульгує вбік. Сідає коло дороги, бере ногу в руки і слинить, аби
