РУКИ, ПЛЕЧІ. ТУГО, ТУГО. А НАКІНЕЦЬ ГОРЛО ОБСОТУЄ ТУГІШЕ, ВСЕ МІЦНІШЕ. ВІТРОМ ДОВКОЛА ШИЇ ОБЛІТАЄ І ОБСОТУЄ, ОБСОТУЄ ОТА БІЛА ПОЛОТНЯНА ГАДЮКА, ЩО ВИПОВЗЛА З МІСЯЧНОЇ НОЧІ.
Іван прокидається серед стодоли. Місяць дивиться на нього безжально і моторошно. Старий Дідух щулиться. Знаходить мотузку коло дверей, виходить надвір. Місяць не дає йому спочину. Плечі ломить.
Старий Дідух робить петлю з мотузки-воловода, накидає на грушку. Ще залишилось тільки голову туди встромити.
Старий біжить до воза, щоб підкотити до груші і з воза петлю дістати.
Не дивиться на воза, напружено тягне.
Підтягає під грушку, де місяць в петлі завісися. Хоче стати на воза.
На возі стоїть камінний хрест, якого він ще вдень туди висадив. Блиском кам’яним пронизує. Старий хреститься…
Біжить Іван Дідух, запряжений у воза, серед місячної ночі, тягне хрест на горб. Біжить довго і тяжко, весь змокрілий, розгарячілий.
Тягне старий Дідух хреста на собі. Ставить.
Стоїть камінний хрест. Блиском кам’яним пронизує.
Стоїть Іван Дідух на колінах, молиться:
– Господи милосердний, ба що-м так глибоко зогрішив, що женеш мене за світові води, Господи?! Поля навколо в місяці, в безлюдді. Хрест на горбі блиском кам’яним пронизує.
X
Як діда Івана сини з Іванихою остаточно на Канаду переломали
Вечір. Сидять двоє синів за столом, горбатяться в думах. Іваниха вечерю споряджає, на стіл подає. Сини розглядають мапу, сини грамотні, Іван неграмотний, лише порекло вміє виводити – сердиться, бурчить.
– Канада, Канада, прямо сказ напав.
Син менший припрошує:
– До столу би йшли, на мапу би глянули.
Старий однікується, сидить на лаві, там вечеряє:
– Був наймитом, а потім вибув десять років у воську, та я стола не знав, та й коло стола мені ща не йде до трунку. Мапа, та мапа, прямо сказ напав. Стара, а стара?
Іваниха одмовчується, дід Іван допитується:
– Так вони тебе вже підійшли ці два, пилили, пилили, аж перерубали, і ти вже – Канада.
Старший син напосідається:
– Хто хоче наймитом після вашої голови бути, хто хоче переломаним ходити?
Менший син в’їдається в печінки дідові:
– Ти наш тато, то й заведи нас до землі, а не до горба свого, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватися.
Старий Іван кидає кришки в рот.
– Грамотні ви оба, письменні, а я темний, та вже ви мене дотиснули, догризли мою старість – спродам все до кришки, най буде Канада.
Стара Іваниха аж рогач упустила, а в синових руках мапа трісла.
XI
Як дід Іван гостей іскликав, перед Канадою прощав, і який він мав туск у грудях
Гостей у Івана хата повнюща,
