це так, – пояснив вершник. – Беру волосся, тримаю його однією рукою, а другою одягаю зверху шолом.
Сказавши, він узяв шолом, схопив лівою рукою волосся, підняв його на голову, а правою рукою насадив шолом.
– Гарно, – похвалила дівчина.
– Тепер волосся накрите, – відзначив вершник.
– Гаразд, а тепер знову зніміть шолом, – попросила дівчина.
Вершник знову зняв шолом і поклав на те саме місце, волосся знову спало на шию.
– Якщо ви хочете йти на війну, – казала далі дівчина, – як ви зможете лякати ворогів, якщо у вас такий приязний погляд?
– А хто тобі сказав, що я йду на війну? – здивувався вершник.
– Я знаю, – відповіла дівчина.
– Що ж, у моїй долі можуть бути і війни, – погодився вершник.
– Війна – це честь, – додала дівчина.
– Війна дає честь тільки тоді, коли це не грабунок і не насильство, – поправив вершник. – І ще більшу честь, коли захищаєш від ворогів батька, матір, брата, сестру, сусіда й народ і треба битись на смерть і життя. А до цього треба готуватися.
– Ви забули ще одне, що треба захищати.
– Що? – здивувався вершник.
– Свою дружину, – всміхнулася дівчина.
– Я не маю дружини і тому не подумав про це, – виправдався вершник, – але, якщо захищаєш увесь народ, то захищаєш і свою дружину.
– Ні, дружину треба захищати насамперед, – поправила дівчина.
– Що ж, тоді її захищають насамперед, – не сперечався вершник.
– А як ви будете поглядати, щоб ворогу було страшно? – знову запитала дівчина.
– Не знаю, – відповів вершник, – але дивитимусь так, як казатиме серце, і ворог зрозуміє. На тебе я дивлюсь приязно, бо приязно ставлюся до тебе.
– Ви кажете, до захисту треба готуватись, тож ви підготувалися? – запитала дівчина.
– Я хочу бути вершником, – відповів юнак, – і тому навчився дбати про коня і їздити верхи на ньому. Я вчився і нападати, і оборонятися, вчитимусь і на війні й побачу, як командують загоном.
– Тож ви хочете бути проводирем? – запитала дівчина.
– Якщо зможу, так, – відповів вершник.
– А у вас гарний кінь?
– Ані гарний, ані бридкий, – відповів вершник, – але серед добрих він один із найкращих. Він здоровий і дужий, розумний і вірний. Я люблю його, і він любить мене і йде за мною.
– А якої він масті? – запитала дівчина.
– Сивої.
– А чому ви не маєте ніякої прикраси на голові, як інші родовиті чоловіки? – запитала дівчина.
– Я не високого роду, – відповів вершник, – і шолом дуже дорогий мені. Бачиш, він із лосиної шкури, ця тварина живе далеко звідси. Його й меч не проб’є.
Розповідаючи, вершник підняв шолом і показав його дівчині. Вона оглянула і торкнулася пальцем м’якої шкіри.
– А вам не дуже жарко, коли ви ховаєте своє довге волосся в шоломі? – запитала вона.
– Набагато гарячіше, коли волосся коротке, – пояснив вершник,
