жвавого і допитливого, відкритого до всіх і до всього молодого батяра, Северин зробився мовчазним, відлюдькуватим, понад міру задумливим. І що з ним такого в тій в’язниці могло статися – про це також ніхто не міг здогадатися. Подейкували, що за тих пару років він пройшов добрий університет, показав себе якнайкраще, моцним хлопом, що не буде ні під ким ходити, і тим завоював серед усіх шанобливу повагу, навіть авторитет. І через те зійшовся він там з іншими, правдивими авторитетами, чи то циганами, чи то вірменами, чи то з жидами, які вже там йому щось нашептали, чогось його навчили.
Так то було, чи ні, але тепер Северин викликав серед свого люду острах, обережність і ще більшу повагу, ніж мав її доти.
Северин за ті два роки справді дуже перемінився. То одне, що він став таким відлюдькуватим, полюбив самотність і ні з ким тепер кумпаній не водив, навіть з найвірнішими кумплями, що неймовірно їх засмутило. Северин тепер ніколи не торкався карт, та й до цьмаги став байдужим. Але то не головне. По-справжньому Северин усіх на Клепарові вельми здивував, коли одразу ж після повернення з ув’язнення раптом подався на роботу і, за прикладом добропорядних батярів, став навколішки перед львівською бруківкою. Ото була дивина, так дивина! На цілий Клепарів! Та й на Левандівку, Замарстинів і Личаків також! В перші дні Северинової праці деякі батяри навіть збігалися, аби на свої власні очі пересвідчитися, як той скурвий син, той красень на пів-Львова, такий моцний хлопака, батяр над батярами звар’ював! Бо вклєкнув і кладе бруківку! А Северинові то все було якось глибоко до дупи! Мовчки, зосереджено вчився добре класти каменюки і ні на чиї кавали навіть вусом не вів. І за короткий час батяри покинули з ним дрочитися, дали Северинові спокій.
Та бувало, що на нього, мабуть аби не заскніти, часами щось находило. Він знову ставав колишнім Севцьом і пускався в могутній розгул, що аж гуділо пів-Львова, від Левандівки до Майорівки. Він знову ставав душею компанії, заводієм гучних забав, найкращим співцем і танцюристом.
Та до жалю всіх клепарівських дівчат і місцевих батярів, тривало таке свято день-два, не довше, після чого Северин знову на тривалий час поринав у свою самотність, знову ставав відлюдькуватим, самозаглиблювався і, крім своєї роботи, відсторонювався від усього і від всіх. Не міг відмовитися хіба що від жіночого товариства. Потік дівчат, які не оминали Северинового тіла, які прагнули йому віддатися, все не вичерпувався, та ще нікому не вдалося заполонити його серце навічно. Була одна, Галька, з якою Северина бачили найчастіше, але їй також мало що вдавалося зробити. А дівка була така, що по цілому Львову ще таку пошукати! Скільки кавалєрів, навіть панів шляхетних упадало за нею, та все марно, ні на кого й не гляне. Пропадала дівка, всихала за своїм Северином, все йому віддала, а тому все мало! Все щось не так, все чогось бракує.
І жаліли Гальку по цілому Клепарову – така дівка гине! Вже й ревнощі намагалася у Северина пробудити – почала для вигляду
