аби пан Бронек до остатку свого життя запам’ятав – як то воно є, коли так необачно відкривати свою криву варґу на того, хто до такого ніяк не надається – на львівського батяра! Від такого пляну Северину стало легше на душі, і в останні дні праці на мийці, коли він тільки-но чекав слушної нагоди, аби здійснити свої наміри, жодної уваги на крики Бронека вже не звертав.
Якогось ранку, ще добре не виспаний, зморений після бучної батярської забави з моцним перепоєм, Северин сидів на своєму місці за колоною, спостерігаючи за пробами оркестру, які все не клеїлися. Та й не могли склеїтися. Бо якраз пробувалася нова виконавиця, яка володіла не дуже привабливим, не дуже чистим голосом, до того ж мала деякі проблеми і зі слухом, і з відчуттям ритму. А славилася вона на весь Львів насамперед своїми непомірними амбіціями, крутим гонором і препаскудним, гістеричним характером. Така її завищена самооцінка пояснювалася дуже просто – вона мала надзвичайно впливових і дуже багатих покровителів, які з незрозумілих причин були пристрасними, палкими прихильниками її надто суперечливого артистичного таланту.
І того дня репетиція відомого оркестру ресторації «Брістоль» нагадувала якусь нікчемну, жалюгідну самопародію, жорстоку карикатуру на самих себе. А все тому, що гонорова співачка мало того, що вибрала репертуар пісеньок, які їй зовсім не пасували, бо в основному велися від чоловічої особи, так вона ще всю дорогу чіплялася до музикантів оркестру, крила їх усіх на всі заставки, обзивала львівськими вар’ятами, батярами, селюками і весільними лабухами, звинувачуючи їх у невмінні грати в ті моменти, коли сама ж не потрапляла ні в тональність, ні в такт, ні в ритм. Оркестранти то все наразі терпіли, але не знали, скільки ще воно могло так протривати.
Зарембський змушений був погодитися на проби тієї артистки зі своїм оркестром і – подія у Львові нечувана! – особисто благально, мало не стаючи на коліна, попросив своїх музикантів порозумітися з тією, прости Господи, співачкою! і виконувати, по можливості, всі її вимоги, всі її захцянки, і не звертати, заради найсолодшого серця Ісусового, не звертати жодної уваги на ті її дурнуваті доколупування. А відтак спробувати звести все докупи, бо…
Бо раптом, за кілька днів перед тим, Зарембський нарешті втямив, що опинився на краю прірви, ганебного провалу, за яким би ланцюжком потягнувся невпинний відтік клієнтів, а це неминуче привело б до фінансових проблем і, врешті, краху всього підприємства. Зарембський раптом усвідомив, що вже ніхто з відомих чи просто добрих львівських артистів уже не прагнув мати з ним жодних справ. І все то через його дурнувату вдачу. А не стане у Зарембського співаків – розпадеться його знаменитий оркестр. Давні клієнти, звиклі до веселого проводження часу за доброю вечерею, почнуть оминати його заклад, зарплати доведеться всім знизити, а тому вправні кухарі, адміністратори, досвідчені старі кельнери зачнуть шукати іншу роботу. О Господи Ісусе! До чого так може дійти?! Пресвята Діво Маріє!
