що з цього нічого не вийде – всі його нутрощі були абсолютно порожніми. Северин тоді не міг знати, що стан його був звичним для акторів-початківців і називався «мандражем».
Традиційний у «Брістолі» концертно-танцювальний вечір уже розпочався. Неймовірно популярний у Львові старенький гуморист, а заодно й конферансьє, пан Здіслав Бялий, заклопотано пройшов коридорчиком на сцену повз Северина, не привітавшись і навіть не глянувши на нього. Це додатково додало Северину ще кілька крапель до його й без того пригніченого настрою. Він не помітив, як у коридорі з’явився пан Зарембський і стежив за його невеселою поведінкою перед виступом. Самопочуття Северина пану Зарембському дуже не сподобалося.
– З вами все гаразд? – він несподівано підступив до нього з запитанням.
– Так-так! Все чудово! Прекрасно! – Северин підхопився з місця, залопотів щось тремтячим голосом з вибалушеними очима.
Директор занепокоєно оглядав Северина з ніг до голови і вже намірявся припинити той невдалий експеримент – відмінити його виступ.
Та було надто пізно!
На сцені бадьоро заграв оркестр, в залі ресторану, який сьогодні, Зарембському на радість, був добре наповнений, піднялася хвиля бурхливих оплесків, бо на сцені, з коридору то було добре чутно, з’явився пан Здіслав Бялий зі своїми грайливими, жартівливими привітаннями, та свіжими й не зовсім віцами.
Вечір у «Брістолі» був у розпалі. Концертні виступи, гумористичні номери пана Здіслава, та «розривкові», танцювальні паузи змінювалися чітко, все по сценарію, без жодних накладок. Вечір тривав чудово, усе проходило як по маслу. Пан Здіслав як конферансьє був сьогодні при фарті і просто витав на хвилях найвищого натхнення. Пан Зарембський, спостерігаючи за всім дійством у своєму ресторані, внутрішньо невимовно тішився, але зовні то ніяк не проявлялося, він і далі залишався суворим та зосередженим.
Та ось, після чергової танцювальної паузи, коли розпашіла публіка всідалася на свої місця, пан Здіслав оголошує наступні концертні номери. Невеличка заминка – то він виймає з внутрішньої кишені картку з ім’ям та прізвищем нового виконавця, яке він за свою багаторічну діяльність зустрічає вперше і яке йому нічого не говорить. Нарешті він розібрав, тримаючи картку від себе на віддалі, що там було написано: «Отож! Шановна публіко! Привітаємо нашого нового, молодого дебютанта! На нашій сцені – Северин Бабій!»
Жваво залунав музичний програш оркестру. В залі чутно поодинокі оплески.
А на сцені ніхто не з’являється.
Пан Здіслав чекає, чекає, чекає. Він збентежено, з напруженою посмішкою озирається по різні сторони сцени: «Пане Бабій! Ви де? Ми чекаємо! Чекаємо на пана Северина Бабія». В тиші залу заінтригована публіка починає перешіптуватися, а подекуди вже залунали смішки.
Хтось з крайніх оркестрантів не витримав і кинувся у коридорчик. У пана Зарембського усе похололо
