дорогі шовкові шпалери; бронзові бра, підсвічники у всьому просторі та торшери по кутках кабінету.
– То ви погоджуєтеся заспівати кілька пісень з моїм оркестром? – Северин аж здригнувся від несподівано різкого запитання пана Зарембського, який раптом опинився за його спиною. Владний голос вивів Северина з мелянхолійної задуми. – Всього один вечір! Кілька пісень, які ви назвете. За гонорар можете не хвилюватися. Гонораром залишитеся задоволені. Отже, ще раз запитую – ви погоджуєтеся заспівати з моїм оркестром?
– Не знаю. Я ще ніколи в житті.
– Отже, погоджуєтеся, так? – директор нетерпляче урвав Северина, схиляючи його до потрібної відповіді. – Так, чи ні? Кажіть! Всього лише один вечір. Можна спробувати! Так? То ви погоджуєтеся, так?
– Та… ніби… так, – Северин наважився нарешті щось відповісти, бо раптом відчув у своєму тілі нездоланну хвилю солодкої спокуси. «А, до дідька! Та треба спробувати, раз є така нагода». Але даючи цю згоду, він тим ніби сам себе приголомшив, аж йому запаморочилося в голові.
– От і чудово! – без будь-яких емоцій на обличчі голосно промовив пан Зарембський. – Виступ післязавтра, початок о сьомій годині. Завтра о дванадцятій пополудні ви зустрінетеся на репетиції з моїм оркестром і підберете невеликий репертуар, три-чотири популярних пісні, які ви забажаєте виконати. А о третій годині зустрінетеся з моїм кравцем. Він підбере вам вбрання на виступ. Все зрозуміло?
Северин слухав з відкритим ротом і баранячим поглядом дивився на пана Зарембського.
– Я повторюю, все зрозуміло? – вже підвищеним тоном, нетерпляче перепитав пан Зарембський.
Северин розгублено закивав головою. Директор підійшов до столу з чорними телефонами, зняв з одного слухавку і набрав потрібний номер.
– День добрий! Попрошу пана Казімєжа до тєлєфону! – І вже за хвилину: – Пане Казімєж? День добрий! То Зарембський вас турбує! Так, так. Дякую, дякую. І вам того ж бажаю! Пане Казімєж, завтра до вас о третій пополудні підійде пан, який називається Северин. А прізвище має… – Пан Зарембський прикрив слухавку долонею і звернувся до Северина: – Кажіть ваше прізвище, швидше!
– Бабій! – Збентежено вигукнув Северин.
– Бабій! Так, Северин Бабій. Так, то такий собі трохи батяр. Але не варто зайве хвилюватися! Хлопака вихований, чемний і поважний. І мені він сьогодні дуже потрібний. Отже, до діла! Пане Казімєж, дуже вас попрошу підібрати йому відповідне вбрання до виступу. Так, так, він вам усе необхідне сам роз’яснить. Дуже вам дякую, пане Казімєж! Всього вам найкращого! До побачення! – Пан Зарембський схилився над столом і щось записав на клаптику паперу. – Ось! Тут адреса ательє пана Казімєжа. То бічна від вулиці Коперніка. Сподіваюся, знайдете. Там підберете собі все необхідне до виступу. І чекаю вас завтра. Крім того, ось, прошу взяти. – І пан Зарембський, витягнувши зі свого об’ємного пуляреса пару банкнотів, простягнув їх Северинові. – Невеликий завдаток. Бажаю успіхів! До побачення!
Северин
