Але як самотужки в тому всьому розібратися? Чи книжки допоможуть, коли немає поруч тієї людини, яка б порадила, повела б. А ще розмови у в’язниці з тим Круком. Все не дають йому спокою. Може, й справді до них піти, пошукати там підтримки? Ех, було б у кого шукати підтримки! То все такі самі батяри, як і він. Хіба що з міцнішим стержнем в задниці, та з таким бісівським дриґом.
Ет, до дідька! Северин відчував з кожним днем усе гостріше – роки минають, він став дорослим, не дурним, моцним хлопом, справжнім чоловіком, а нічого в житті не міняється, не з’являється нічого нового. І Северин сумував. Та сум той не тривав цілий час. Він іноді розріджувався і траплялося так, що поставали хвилини, про існування яких Северин ніколи в житті не зізнався б. Навіть самому собі. Ото вже справді, сталося в житті Северина таке, про що він точно ні з ким у світі не поділився б жодним словом, за жодних обставин. А то було таке, що Северин іноді писав вірші.
Якось, тиняючись містом у пошуках будь-якої поденної роботи, трафилася Северину одна дивна оказія, яка вплинула на все його наступне життя. Від свого доброго кумпля, фест мурового батяра з Замарстинова, він дізнався, що з’явилося місце мийника посуду в «Брістолі». Робота, що не кажіть, аж ніяк не пасувала гоноровому батяреві з Клепарова! Але одне те, що був то поважний, найгоноровіший у всьому місті ресторан «Брістоль», а там – дуже добрий, знаний на весь Львів джазовий оркестр з найкращими солістами, Северин, отримавши таку пропозицію, ще якусь мить мнявся, як горича бульба в роті, бо не знав, чи вдасться йому стерпіти всі ті дошкульні жарти (а вони, без сумніву, з’являться обов’язково!) всіх знайомих батярів, коли ті раптом розвідають, яку то працю собі надибав гоноровий Север. Але спокуса наближення до музики доброго оркестру вкупі з чудовим співом взяла гору, і Северин дав згоду на ту працю. Зрештою, не конче її аж так афішувати – ну й що з того, що мийник посуду! То хіба не робота? Та на початках доведеться якось шифруватися, ховатися, а потім, потім він кожному бузю вмить заткає, як хтось почне занадто дрочитися і лаха дерти з нього.
Але не так сталося, як бажалося. Виявилося, що основне, найбільше миття посуду в тій брістольській посудомийні відбувалося саме у вечірній час, власне тоді, коли на сцені великого залу ресторації відбувалися виступи оркестру зі співаками.
Пробиваючись крізь нестерпний гуркіт кухні з невгаваючим брязкотом посуду, постійними криками та лайками зденервованих кухарів та кельнерів, шумом і плюскотом води в задушливих випарах, все ж долітали до чутливих Северинових вух чудові джазові пасажі зіграного музичного ансамблю, іноді перериваючись гучними оплесками залу, знову лунали чисті акорди та співи вишуканими голосами популярних, добре знайомих, чи вперше виконуваних прем’єрних пісеньок.
У такі хвилини Северин забував про роботу, намагаючись вловити і запам’ятати музичні фрази, такти, звучання акордів та хоча б кілька слів з нової пісні у виконанні чарівного голосу. Тоді й отримував
