style="font-size:15px;"> Сестра жила в Західному районі, на Ван-Б’юрен-стріт. Тут мешкали сім’ї робітників і службовців, що раніше прибули і продовжували прибувати безперервним потоком – за рік десь п’ятдесят тисяч чоловік. Вікна квартири на третьому поверсі виходили на вулицю, осяяну вогнями вітрин бакалійно-гастрономічних магазинів. На вулицях гралися діти. Керрі замилувалася дзеленчанням дзвіночків конки, що наближалася і згодом віддалялась. Сестра Мінні завела її у вітальню. Керрі задивилась крізь вікно на освітлену вулицю, з цікавістю прислухаючись до різноманіття звуків, до руху, до приглушеного гамору величезного міста, людського вировиська на багато миль навкруги.
Після перших вражень, сестра попрохала доглянути дитину, а сама заходилася готувати вечерю. Її чоловік, містер Гансон, обмежився двома-трьома запитаннями і тут же заглибився в читання вечірньої газети. То був небалакучий чоловік, син шведа, хоч народився вже в Америці. Гансон працював на бойні прибиральником вагонів-холодильників. Йому було цілком байдуже, що приїхала сестра його дружини. Вона не справила на нього аніякого враження. Єдине, що він висловив, це міркування щодо роботи в Чикаго.
– Місто велике, десь та й улаштуєтесь за кілька днів. Всі знаходять роботу.
За попередньою угодою було вирішено, що вона, знайшовши роботу, платитиме за харчі. Гансон, статечний, ощадливий чоловік вже сплатив кілька щомісячних внесків за ділянку землі на околиці Західного району. Він мріяв збудувати власний дім.
Поки готувалася вечеря, Керрі встигла оглянути все помешкання. Дівчина була досить спостережлива, та й не позбавлена жіночої інтуїції.
Видно було, що тут живуть злиденно й убого. Шпалери на стінах обшарпані. На підлозі – солом’яні мати, а у вітальні тоненький клаптиковий килим. Меблі грубі, збиті нашвидку, з тих, що продаються в кредит, і це одразу впадало у вічі.
Вона зайшла до Мінні на кухню і сіла поруч, тримаючи дитину, але та комизилась. Керрі стала походжати туди й сюди, щось наспівуючи. З-за дверей виглянув невдоволений Гансон. Він підійшов і забрав дитину. Видно було, що він терплячий і ніжно любить свого нащадка.
– Ну-ну, годі тобі – примовляв він, походжаючи. У його вимові виразно вчувався шведський акцент.
– Сестричко, ти, мабуть, хочеш спершу подивитися місто? – заговорила Мінні, коли вони сиділи за вечерею. – У неділю ми поїдемо з тобою до Лінкольн-парку.
Керрі помітила, що Гансон нічого не зауважив, ніби його це не стосувалось.
– Може, я завтра вже почну щось підшукувати… – замислилась Керрі. – Попереду п’ятниця й субота, там побачимо… Де у вас ділова частина міста?
Мінні почала пояснювати, але Гансон втрутився і став розтлумачувати.
– Он туди, – він показав рукою на схід…
І почав найдовшу у своєму житті розмову про те, як розташоване Чикаго.
– Раджу походити по великих майстернях на Франклін-стріт, по той бік річки. Він пояснив: там працює багато дівчат. Та й додому звідти легше добиратись. Це не надто далеко.
