чепурно вдягнені чоловіки десь років сорока чи старші.
До Керрі підійшов хлопчина-служник.
– Кого вам треба? – спитав він.
– Я б хотіла побачити управляючого.
Хлопчик підбіг до трьох чоловіків, що перемовлялись, і звернувся до одного. Той наблизився.
– В чім річ? – промовив досить холодно.
Це звертання одразу підкосило всю її рішучість.
– Чи вам не потрібні люди? – пробелькотіла вона.
– Ні! – кинув він уривчасто і повернувся спиною.
Геть розгубившись, вона вийшла крізь двері, чемно розчинені хлопцем, і поспішила сховатися в натовпі. Тяжкий удар знищів надію, яку вона ще плекала.
Якийсь час вона блукала безцільно, снуючи то в один, то в інший бік, минаючи великі торговельні контори, але так і не насмілилась поновити свої спроби.
Було вже по обіді, вона зголодніла. Помітивши скромне кафе, Керрі зайшла туди. Але ціни її злякали – надто високі для неї. Вона обмежилась лише тарілкою супу. Швиденько посьорбавши, пішла далі. Слава Богу, їжа трохи підкріпила її, і дівчина продовжила свої пошуки.
Пройшла кілька кварталів і натрапила на ту ж таки фірму «Сторм і Кінг». Цього разу наважилася ввійти. Кілька джентльменів були зайняті розмовою коло самих дверей, та ніхто не звернув на неї увагу. Керрі стояла, нерішуче роззираючись. Коли Керрі вже знов накрив відчай, її гукнув якийсь службовець, що сидів за поручнями.
– Ви хотіли когось бачити?
– О, кого-небудь! – відповіла вона. – Я напитую роботу…
– Ага, в такому разі, вам треба поговорити з містером Мак-Манусом, – сказав він і кивнув, показуючи на стілець біля стіни: – Сідайте он там.
І знову повернувся до писання. Через якийсь час знадвору ввійшов низенький огрядний чоловік.
– Містере Мак-Манусе! – гукнув чоловік з-за столу, – ця дівчина хоче з вами поговорити.
Низенький чоловік обернувся до Керрі. Вона встала й підійшла ближче.
– Чим можу служити, міс? – спитав він, з цікавістю озираючи її.
– Я би хотіла довідатись, чи немає у вас вільної посади?
– Якої саме?
– Та хоч якоїсь, – промимрила вона.
– У вас є якийсь досвід? Скажімо, в оптовій торгівлі мануфактурою?
– Ні, сер… – зізналась вона.
– Може, ви стенографістка чи друкарка?
– Теж ні…
– В такому разі – у нас нічого для вас нема, – знизав він плечима. – Ми наймаємо тільки кваліфікованих службовців.
Вона позадкувала до дверей. Мабуть, жалібний вираз її обличчя зворушив його.
– Вам уже доводилось де-небудь працювати? – поцікавився він.
– Ні, сер…
– Тоді вам навряд чи треба питати роботу в таких фірмах, як наша. А ви не пробували заходити до
