Може, ми могли б поставити вас на підрубку… – замислився він.
– А скільки ви платите за тиждень? – насмілилася запитати Керрі. Зичливість цього чоловіка і його просте поводження викликали довіру.
– Три долари з половиною.
«Ох!» – мало не скрикнула вона. Але нічим не виказала свого розчарування.
– Власне, зараз ми нікого не потребуємо, – продовжував він недбало, розглядаючи її зусібіч, як якийсь пакунок. – Приходьте в понеділок вранці, і я, може, підшукаю місце.
– Дякую… – ледве чутно вимовила Керрі.
– Якщо прийдете, візьміть з собою фартух, – сказав майстер.
І він пішов, навіть не спитавши, як її звуть.
Вигляд майстерні і мізерна платня завдали неабиякого удару надіям Керрі. Але після всіх жорстоких поразок, яких вона зазнала, її все-таки порадувало, що нарешті їй запропонували хоч якусь роботу. Попри всі її скромні сподівання, вона ніяк не могла уявити, що візьметься за отаку роботу, адже звикла до кращого. Усе своє життя вона провела на свіжому повітрі, і тепер усе в ній протестувало проти ув’язнення в такому місці. Тут так брудно і неохайно. Низька стеля, дівчата розпатлані, якісь озлоблені. У них, мабуть, тільки лихе на думці й на душі, міркувала вона. А все ж таки – їй запропонували роботу! Виходить, Чикаго не таке вже й погане місто, коли в перший же день тут можна знайти щось. Згодом трапиться й краще.
Проте подальші пошуки не дали нічого втішливого. Куди тільки вона не зверталась, шукаючи привабливішої обстановки. Але їй одразу рішуче відмовляли. Скрізь потребували тільки досвідчених робітниць. Доводилось чути й грубі відповіді. Особливо боляче вразив Керрі грубий прийом в майстерні верхнього одягу. Їй довелося піднятись аж на четвертий поверх.
– Ні-ні! – відрубав майстер, – кремезний брутальний чоловік. Нікого нам не треба! Не заважайте!
Вечоріло, і її надії й сили, вся її мужність танули. Адже вона виявила неабияку наполегливість. Такі зусилля заслуговували на кращу винагороду. Величезна ділова частина міста здавалася стомленій дівчині ще байдужішою й жорстокішою. Здавалось, що усі двері були замкнені для неї. Боротьба, схоже, буде надто запекла – годі й сподіватися чогось добитись.
Повз неї нескінченною вервечкою квапились чоловіки й жінки. Навкруги вирувало чуже життя, сповнене зусиль і прагнень. Вона почувала свою безпорадність у цьому вирі – така собі билинка на його хвилях. Вона силувалась міркувати, куди б ще податись. Але де ті двері, які її впустять? Скрізь – те саме. Ті ж принизливі прохання і та ж відмова.
Зрештою, змучена тілом і душею, вона попленталась до квартири сестри Мінні, на ній тепер зосередились її думки. Почався невеселий, безнадійний відступ, що на нього з настанням ночі так часто приречені шукачі роботи. Проходячи П’ятою авеню, в напрямі Ван-Б’юрен-стріт, вона збиралася сісти в конку. І раптом опинилася під дверима оптової взуттєвої фірми і крізь дзеркальне вікно побачила джентльмена середнього віку за маленьким
