руку на плече однієї з дівчат, що з допомогою машини пробивала дірочки в передку заготовки.
– Покажи цій дівчині, як усе робиться, – сказав він. – Коли скінчиш, підійдеш до мене.
Робітниця швидко встала з табурета, даючи Керрі місце.
– Це зовсім неважко, – сказала вона, нахиляючись до Керрі. – Береш заготовку ось так, закріплюєш і запускаєш машину.
Вона закріпила пересувним затискачем шматок шкіри, з якого мав вийти передок чоловічого черевика, і натиснула на невеличкий сталевий стрижень. Машина одразу зарухалася і почала різко вибивати з краю передка круглі дірочки для шнурків. Простеживши, як у неї виходить, дівчина полишила Керрі діяти самостійно, переконавшись, що робота йде як слід.
Заготовки надходили справа від дівчини, що сиділа поруч, а Керрі передавала їх іншій. Вона одразу ж збагнула, що треба дотримуватися певної швидкості, інакше нагромадиться купа заготовок, і вона затримуватиме всіх, хто сидить довкола. Ніколи було й озирнутись, і Керрі ревно взялась за діло. Дівчата ліворуч і праворуч від неї розуміли, що новенькій важко, і намагались по можливості допомогти їй, трохи сповільняючи темп.
Якийсь час Керрі ні на мить не відривалася від роботи. Одноманітний, ритмічний стукіт машини стишував її хвилювання і переляк. Так спливав час, і вона стала помічати, що в приміщенні темнувато. Повітря було насичене важким запахом шкіри, але Керрі на це не зважала. Почувала на собі погляди інших, і її непокоїло, що вона, мабуть, працює не досить швидко.
А якось, коли вона не так вставила шмат шкіри в затискач і безпорадно смикала його, чиясь велика рука раптом з’явилася перед її очима і поправила затискач. Це був майстер. Серце Керрі забилося так швидко, що вона нічого вже не помічала перед собою.
– Пускайте ж машину! – поквапив майстер. – Не затримуйте весь ряд.
Почувши це, Керрі отямилась. Схвильована, ледве дихаючи, вона продовжувала працювати і перевела подих тільки тоді, коли тінь за спиною зникла.
Минав час, і в приміщенні стало задушливо. Керрі хотілося ковтнути води чи свіжого повітря, але вона не насмілювалась зрушити з місця. Табурет не мав ні спинки, ні підніжки, їй було дуже незручно сидіти. У неї страшенно нила спина. Вона мостилася так і сяк. Але це не допомагало, і вона все більше стомлювалася.
– Ти можеш працювати навстоячки, – без зайвих церемоній порадила їй сусідка. – Це дозволяється.
Керрі з вдячністю поглянула на неї.
– Я, мабуть, таки встану, – сказала вона.
Підвівшися зі свого місця, вона якийсь час працювала так, але було ще важче. Від того, що доводилося повсякчас нахилятись, заніміли спина і плечі.
Окрім того, оточення справляло на неї прикре враження. Вона не насмілювалась оглядатися, але крізь клацання машин до неї долітали окремі грубі жарти, теревені.
– Ти бачила вчора Гаррі? – спитала свою сусідку дівчина зліва.
– Ні.
– Ти б подивилась, який на ньому був галстук! Хе-хе, просто красень!
– Тс-с! –
