style="font-size:15px;"> Керрі збадьорилася: нарешті знайшла щось, варте уваги. Кров теплою хвилею розлилася по тілу. Нервове напруження спало. Вона вийшла на залюднену вулицю і відчула начебто щось нове. Яким легким кроком посувається натовп! Керрі лише тепер помітила на обличчях посмішки. До вуха долинули уривки розмов, сміх, повітря віяло свіжістю. Робочий день вже скінчився, і людський потік виливався з кожної будівлі. Керрі бачила вдоволені обличчя і прискорила кроки. Адже вдома, у сестри, на неї чекає обід. Вона поспішала і, хоч була неабияк утомлена, вже не відчувала, що ноги болять. Цікаво, що скаже Мінні? Ах, незабаром зима – довга зима в Чикаго – це вогні, натовп, розваги! Це велетенське місто, зрештою, таке чудове! Оця фірма, де Керрі працюватиме, мабуть, непогана. Там такі величезні вікна із дзеркального скла. У неї там усе піде добре. Їй пригадався Друе і все те, що він їй говорив. Життя знову набуло барв – веселих, яскравих. Керрі сіла в конку в чудовому настрої, все ще почуваючи, як тепла кров пульсує в жилах. Вона житиме в Чикаго! – бриніло в її душі. Їй буде значно краще, ніж колись… Вона буде щаслива!
Розділ IV
Марні мрії. Дійсність відповідає насмішками
Упродовж двох наступних днів Керрі із захопленням думала про своє майбутнє.
Нестримна уява несла її у вир розваг і втіх, на які вона мала би право сподіватись, якби змалку була улюбленицею долі. Вона охоче, щедрою рукою розподіляла подумки свої мізерні чотири з половиною долари на тиждень, жваво вирішуючи, на що їх витрачатиме. Перш ніж укластись спати, сідала в крісло-качалку і дивилася у вікно на заклично осяйні вулиці. Отой сподіваний, хоч і скромний заробіток додавав свою частку до всіх радощів і забав, яких тільки може зажадати дівоче серце. «У мене буде веселе життя!» гадала вона.
Сестра нічого не знала про ці нестримні вирування фантазії, сподівання вичерпати всі джерела насолод. Мінні була надто зайнята миттям підлоги на кухні та розподілом вісімдесяти центів, призначених на недільний обід. Керрі повернулася додому, розгарячила своїм першим починанням, готова, попри втому, детально розповісти про події, які привели її до перемоги. Однак сестра тільки посміхнулася, слухаючи цю новину, і спитала: чи не забула вона, що частину заробленого треба витрачати на конку? Таке міркування не спадало Керрі на думку, проте воно не змогло надовго охолодити її запал. Одна сума у неї легко віднімалася від іншої, причому без помітного зменшення. Керрі була щаслива.
Гансон повернувся додому о сьомій у трохи дражливому настрої, як звичайно перед вечерею. Це виявлялося не так у словах, як у мовчазному походжанні туди й сюди. Повернувшись додому, він одразу ж узував домашні пантофлі з жовтої повсті замість важких черевиків. Потім старанно вмивався, аж поки обличчя ставало яскраво-червоним і лискучим. Упоравшись, брав вечірню газету і глибоко занурювався у читання.
«Якось неприємно, коли у людини така звичка», – ось що подумала Керрі. Як це зазвичай буває, настрій Гансона передався всім – дружина принишкла, ні про що не питаючи, бо відповіді все’дно не дочекалась би.
Проте, почувши новини Керрі,
