на річці. Або колосальні фабрики, що простяглися понад берегом. Крізь розчинені вікна виднілися постаті чоловіків і жінок у робочих фартухах, що хутко снували туди й сюди. А ще – таємничі довгі вулиці. Що там, за стінами будинків? Особливо загадковими здавалися просторі контори, там вочевидь працюють дуже поважні особи. Люди, що мають стосунок до цих контор, уявлялися їй тільки за підраховуванням грошей. Вони ходять в розкішному одязі, їздять в екіпажах. Чим вони займаються? В чому полягає їхня робота, яка мета всього цього? Про все це вона мала надто невиразне уявлення. Довкола все було таке дивне, неозоре, недоступне, що вона зовсім зневірилась, і серце в неї закалатало при самій думці про те, щоб тільки лише переступити поріг одного з цих велетенських підприємств. І як же попросити якоїсь роботи, щось таке, що вона могла б робити?
Розділ III
Ми шукаємо щастя. Чотири з половиною долари на тиждень
Перейшовши на той бік річки, в район оптових фірм, Керрі стала озиратися: в які ж двері увійти? Розглядаючи широкі вікна і солідні вивіски, вона помітила, що на неї вже звертають увагу, здогадуються, що вона шукає роботи. Їй ще ніколи не доводилося цим займатись, і вона раптом відчула, що вся її сміливість випарувалася. Щоб позбутися докучливої ніяковості, вона прискорила ходу і набрала байдужого вигляду, – на її думку, так має поводитись людина, що йде в якійсь певній справі. Проминула багато фабрик і оптових контор, не заглянувши в жодну. Нарешті, пройшовши кілька кварталів, Керрі зрозуміла, що так нічого не здобріє, і знов почала озиратися. Незабаром вона побачила великі двері, які невідь-чому привернули її увагу. На дверях красувалася мідна дощечка, а над усім здіймався шести- чи семиповерховий вулик. «Можливо, тут потрібні робітниці?» – подумала Керрі і перетнула вулицю, наміряючись увійти. Вона угледіла за вікном юнака в сірому картатому костюмі. Дівчина не знала, чи має він якийсь стосунок до цієї установи. Досить було йому випадково зиркнути в її бік, як вона знову втратила рішучість і прослизнула далі.
Навпроти височіла шестиповерхова будівля з табличкою «Сторм і Кінг», вигляд якої оживив її надії. То була оптова мануфактурна фірма, в якій працювали і жінки, – Керрі помітила їхні постаті у вікнах горішніх поверхів. Тут вона вирішила: зайде сюди будь-що. Попрямувала до входу. Саме в цю мить двоє чоловіків вийшли звідти і спинилися в дверях. Рознощик телеграм у синій формі проскочив повз неї, збіг угору по східцях і зник всередині. Густий рухливий потік перехожих швидко ринув по тротуарам, оминаючи дівчину, яка спинилась у нерішучості. Вона безпорадно оглянулась і, помітивши, що за нею стежать, відступила. Завдання виявилося понад її сили: вона не могла пройти повз цих людей у дверях.
Така поразка дуже її засмутила. Ноги машинально несли її вперед, і кожен крок віддаляв від мети – це була добровільна втеча. Квартал за кварталом лишалися позаду. На вуличних ліхтарях біля перехресть вона зауважувала
