вабила кожна дрібничка чи оздоба, проте вона не спинялась, хоча все було їй потрібне, ой як би хотілося все те мати! Гарненькі черевички, панчохи, пишні плісировані верхні й нижні спідниці, мережива, стрічки, гребінці, гаманці – кожна річ будила всеохопне бажання володіти нею. І в той же час дівчина гостро відчувала: поки що – нічого з цього вона не зможе купити. Бо знедолена, без посади, без заробітку, і кожен службовець одразу побачить, вона убога і шукає роботи.
Проте не слід гадати, що йдеться про нервову, вразливу, зніжену істоту, кинуту в холодний вир життя, позбавленого поезії і побудованого на розрахунках. Безумовно вона не була такою. Просто жінки надто чутливі до всього, що стосується їхнього вбрання.
Не тільки палке бажання обновок і жіночих прикрас охопило її; з болем у душі вона спостерігала ошатних леді. Вони штовхали її, проходячи повз і не звертаючи на неї ані найменшої уваги, захоплені видовищем полиць із крамом. Вигляд більш удачливих жительок великого міста був для Керрі новиною. Не мала вона й уявлення про продавщиць з великих магазинів. У порівнянні з ними вона дуже програвала. Ці дівчата, здебільшого гарненькі, деякі навіть вродливі, трималися незалежно і байдужкувато, і це надавало їм певної пікантності. Одягнені вони були чепурно, дехто навіть вишукано, і, зустрічаючись з ними поглядом, Керрі розуміла, що її власний вигляд красномовно свідчить про її становище, – вони добре бачать убогість її туалету. Але те, як вона непевно тримається, очевидно, ясно показує, хто вона і за чим прийшла. В її душі спалахнуло полум’я заздрощів. Вона враз усвідомила, як багато може дати місто: заможність, вишуканість, комфорт, – усе, що так прикрашає жінку. І її ще дужче охопило жадання досягти всього цього.
Конторські приміщення були розташовані на другому поверсі. Туди вона й попрямувала, розпитавшись. Там побачила кількох дівчат, вочевидь, таких же шукачок, але виглядали вони більш незалежно і упевнено, як досвідчені міські жительки. Під їхніми втупленними поглядами, Керрі почувала себе кепсько. Минула майже година, поки, нарешті, Керрі покликали.
Чоловік з різкими, швидкими рухами сидів біля вікна за письмовим столом.
– Вам уже доводилося працювати в магазині?
– Ні, сер, – відповіла Керрі.
– Отже, не доводилося… – він пильно подивився на неї.
– Ну, а нам потрібні саме продавщиці з досвідом. Гадаю, ви нам не підійдете.
Керрі почекала ще якусь мить.
– Чого ж ви чекаєте? – витріщився він. – Не забувайте, ми тут дуже зайняті!
Керрі похапцем рушила до дверей.
– Заждіть! – спинив він її. – Я запишу ваше прізвище і адресу. Іноді нам бувають потрібні такі дівчата.
Вибравшись на вулицю, дівчина ледве стримувала сльози. Не так остання поразка, як усі враження цього виснажливого дня зовсім позбавили її самовладання, геть утомили і змучили. Уже не було бажання звертатись в інші універсальні магазини. Керрі йшла навмання, почуваючись
