загальмованість! «Тітко Ірено, а хіба це були… не ви?»
У той момент вона вирішила, що сусідський Валько або фантазує, або бачив щось не те…
Що він бачив?! А раптом у цій… моделі живе змодельована Анджеєм Ірена?…
Вона перевела подих. Пройшла на кухню; в дальньому кутку лежала купа якогось лахміття. Втім, у Ірени не було ніякого бажання порпатись у ньому…
Кривлячись від огиди, вона згребла ганчірки в пакет і скинула в сміттєву яму. Нехай цей будинок і змодельований чи несправжній – але допускати такий безлад Ірена не бажала.
Посеред двору вона зупинилася, роздумливо втупилася на тополю. Ну нехай, якщо припустити на хвилинку, що ніякої МОДЕЛІ немає, і пан Петер просто оглушив її наркотою на десять місяців, і вона тільки тепер прийшла до тями… Якщо допустити, що це можливо – тоді чому тополя росте не праворуч од воріт, а ліворуч?!
Наскільки МОДЕЛЬ реальна? Де її межі? Наприклад, професор існує? Чи є тільки його голос у слухавці?
В задумі вона повернулася в дім, підійшла до телефону і набрала номер Карательки.
– Нарешті, пані Хміль зволила обізватись…
Із слухавки, здавалося, тягло крижаним протягом. Карателька навіть не вважала за потрібне іронізувати; байдужа холодність у її голосі віщувала найбільші з усіх можливих неприємностей.
Ірена відсторонено вислухала монолог про несумлінність і безвідповідальність та повідомлення про те, що питання про її звільнення майже вирішене. Цікаво: це сама Карателька дихає зараз у трубку, чи зневажливий її голос моделюється на рівні електронних імпульсів?…
– …за версту не підпускати до педагогіки. Це все, пані Хміль, вам ясно?…
– Хочете, розповім анекдот? – раптом запропонувала Ірена. – Прибігає студент у медпункт. «Швидше! Там пані Карательку вкусила гадюка!..» А медсестра йому так флегматично: «Я цій гадюці вже нічим допомогти не зможу…»
Короткі гудки. Виявляється, в трубці ось уже кілька хвилин нікого немає – вона говорить у порожнечу…
Ірена поклала слухавку на важіль.
Під час так званого інструктажу вона не раз і не два питала у пана Петера: наскільки МОДЕЛЬ реальна? І щоразу отримувала одну і ту ж незрозумілу відповідь: не більше, ніж будь-яка модель… Хоча геніальність пана Анджея полягає саме в тому, що модель, як би це сказати точніше… багатофункціональна, внутрішньо несуперечлива і, певною мірою, самодостатня… Сучасний стан науки, говорив збуджено пан Петер, не дозволяє повноцінно працювати з таким рівнем моделювання. Пан моделятор, можливо, сам не усвідомлює… що цей колосальний прорив рівносильний нищівній поразці…
Обізвався телефон. Ірена машинально підняла слухавку:
– Алло!
Мовчання. Тиша.
– Алло, я слухаю!
Короткі гудки.
Був час (вона саме вчилася в аспірантурі), коли Анджею раптом навперейми стали дзвонити молоденькі дівчата. А в комплекті з ними
