у вас, наприклад, квитки на поїзд? Візитки з готелів?
– А в чому річ? – тупо повторила Ірена.
Слідчий зітхнув:
– Річ у тім, що наш відділ веде справу про серійного вбивцю. В районі за останні два місяці вбито троє дітей – очевидно, однією людиною… Схоже, не з корисливих мотивів. І, ймовірно, вбивця – жінка.
– А до чого тут я? – запитала Ірена після паузи.
Слідчий подивився зовсім уже похмуро. І поклав перед нею на стіл протокол, як з’ясувалось, – обшуку в її будинку.
В її змодельованому Анджеєм будинку.
У підвалі – сокира зі слідами крові.
В каміні – рештки згорілого одягу…
У смітнику – теж одяг із плямами крові.
У машині – курточка, яка належала хлопчику, що його було вбито три дні тому… І його ж правий черевик.
Машина – це взагалі особливий випадок. Крім глини, налиплої на колесах, крім плям крові в багажнику – ще й характерна вм’ятина, причому при зіткненні частинки емалі залишилися на місці злочину…
Ірена мовчала.
– Пані Хміль, ви розумієте всю серйозність… всю доказовість звинувачень?…
– У мене алібі, – сказала Ірена і була вражена, як вдало згадалося потрібне слово. – Мене тут не було… десять місяців.
– Де ви були? ХТО може підтвердити ваше алібі?
Ірена мовчала.
– Сусіди бачили вас… Три дні тому вас бачив сусідський хлопчик. Чи варто заперечувати?
Він дивився на неї, гидливо скривившись. Ірена теж подивилася на себе його очима і вжахнулась: адже він вірить у всю цю нісенітницю!.. Перед ним сидить виплодок пекла – жінка, що холоднокровно вбила трьох дітей!
Ірена мимоволі зіщулилася. Погляд слідчого присмоктався щільніше:
– Ви розмовляли вчора з сусідською дитиною? З Валентином Єльником десяти років?
– Так, – сказала вона механічно.
– Ви кликали його до себе? Попити чаю?
Ірена мовчала. Тепер вона взагалі перестала будь-що розуміти; під доскіпливим поглядом думки, зазвичай неквапливі, перестали рухатися взагалі. Заціпеніння.
– …Пані Хміль, вам краще зізнатися відразу. Для користі справи – для мене і для вас.
– Я не винна… – сказала вона через силу.
– Ви можете пояснити, де були три дні тому? Місяць? Півроку?
Ірена мовчала.
Ще вчора… Ні, ще три години – три ЗОВНІШНІ години тому – вона вийшла з будинку… Зі справжнього свого будинку… Замкнула ворота… Її проводжав Сенсей – нормальний, суворий вовкодав, без ковтяхів на череві і без замашок вертлявого пуделя…
Який чорт тягнув її? НАВІЩО вона вплуталася…
Думки ще трохи поскрипіли й зупинилися – ніби іржава карусель.
– Пані Хміль, ваше мовчання справді не допоможе – скоріше ускладнить… Повторюю запитання: де ви були протягом десяти місяців, і хто може підтвердити, що ви дійсно
