ображено звела брови і зробила крок у напрямку до провалля.
– Стояти!!
Вона зупинилася.
У принципі, слід заголитись і присісти, сподіваючись, що охоронці відвернуться хоча б рефлекторно.
Ірена уявила собі, як кидається у провалля, підхоплюючи на ходу арештантські штани, що спадають…
Скривилася, як від кислого. З огидою озирнулася на охоронців:
– Хай вам біс… Їдьмо! Я передумала.
Ще через годину машина зупинилася знову. Ірена на той час поринула в тоскне заціпеніння – дорога в’юнилася, як черв’як на риболовецькому гачку, і доводилося боротись із підступною нудотою.
Ще одна «технічна зупинка»?…
Голоси ззовні.
Вона насилу підвелася з лави. Потягнулася було до вікна – але тут двері відчинилися, впускаючи в задуху фургона крижаний струмінь вистояного гірського повітря.
Ірена примружилася, хоча сонце стояло не так високо і світило з іншого боку.
– Виходьте…
Охоронець звернувся до неї на «ви», і по шкірі її продер мороз. Вона не встигла озирнутись, як на зап’ястях у неї клацнули наручники.
Тут уже лежав сніг. І шмагав колючим батогом вітер.
Тюремний фургончик ніс до носа стояв з якоюсь машиною. Висока, з широкими рифленими шинами, із прожектором на даху – добряча машина, відразу видно – всюдихід…
– …Розпишіться.
Ірена не відразу впізнала адвоката Яна Семироля. Замість елеґантного костюма на ньому була спортивна куртка та брезентові камуфляжні штани, а на голові – лижна шапочка із зображенням жовтої усміхненої миші.
– …Розпишіться тут…
Адвокат поклав на коліно картонну теку, витягнув із кишені ручку, що блиснула на сонці золотим пером, і підмахнув по черзі два комплекти документів.
Ірена відчувала на своєму плечі лапу червономордого охоронця. Скоріше за все, той мав досвід у таких процедурах – перед обличчям «приватного представника правосуддя» засуджені, мабуть, робили відчайдушні спроби втечі…
Ірена обережно піднесла до обличчя відразу обидві руки. Розтулила пропахлу часником долоню. Злизала три теплі зубочки. Зціпила зуби, не відчуваючи посилення печії, обережно почала жувати.
Огидний запах…
Ян Семироль акуратно сховав ручку – і тільки тоді глянув на Ірену.
Під цим поглядом охоронець зняв руку з Ірениного плеча. Довго не міг витягнути ключі – кільце зачепилося за дірку в кишені…
Наручники розімкнулися, вивільняючи Ірені зап’ястя.
Семироль скупо посміхнувся.
Дуже гладенька шкіра. Чисто поголені щоки. Доглянутий випещений пан.
– Куфайку нам треба забрати… – сказав водій, дивлячись у сніг.
Ірена ворухнула плечима. Ватяна зношена куфайка зсунулась на дорогу. Майже впала – та хтось із охоронців спритно її підхопив.
– Боязкі відморозки, –
