Принц України. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Принц України - Тимур Литовченко страница 17

Принц України - Тимур Литовченко

Скачать книгу

Будь ласка, по можливості дотримуйтеся цього порядку, а також стримуйте себе і не переривайте, будь ласка, нас. Прошу, не утруднюйте ведення протоколу!..

      – Я спробую, – пообіцяв інтернований.

      – Well. But in Slovakia?…[20]

      Порфирій Андрійович спробував відповісти на нове запитання якомога тихіше і стриманіше, хоча обраний американцями стиль допиту вже відверто дратував його.

      – Минулої осені в Словаччині ми захищали місцеве – словацьке населення від жорстокого червоного терору комуністичних партизанів, як і в січні цього року в Югославії.

      – Себто, на вашу думку виходить, що джерелом терору були словацькі та югославські партизани-комуністи, а ніяк не ваша дивізія ваффен-СС? – поспішив уточнити перекладач.

      – Зрозуміло.

      – But in Austria?…[21]

      – В Австрії ми вели бої в районі Гляйхенберзького замку, це також бойові дії, а ніякі не каральні. Справжня війна, одне слово.

      – Well, – майор енергійно вдавив недопалок в попільницю і знов заговорив довго та невиразно.

      – За участь у згаданих боях в Австрії декілька ваших товаришів по службі були нагороджені німецькими Залізними хрестами першого класу. Водночас ви, містере Силенко, маєте цілих два Залізні хрести…

      – Вибачте, лейтенанте, змушений знов перервати вас, хоча це і не дуже чемно. Просто не хочеться, аби в протокол мого допиту вкралася мимовільна помилка… Адже я нагороджений всього лише одним Залізним хрестом, та й то другого класу. Інша ж нагорода, вручена мені свого часу – це Хрест Військових заслуг. Причому підкреслюю: також другого класу.

      – А за які такі військові заслуги дивізійний інтендант отримав подібну нагороду?

      – За героїчне і, що найголовніше – безперебійне постачання наших бійців усім необхідним. У важких фронтових умовах.

      – Невже і таке буває?

      – І навіть таке буває, лейтенанте. Перекладіть це майору, прошу.

      На деякий час в кімнаті запанувала мовчанка. Навіть друкарська машинка перестала скрекотати, а сержант, який вів протокол, знов завмер у вичікувальній позі.

      «Невже все скінчилося? Або майор навмисно затягує паузу перед черговим каверзним запитанням, – подумав Силенко. – Ах, до чого ж добре було б, якби допит і справді закінчився на цьому!..»

      Але…

      Тільки-но полегшення почало зміцнюватись, як майор вибухнув неймовірно довгою промовою, яку виголосив у явно неприязному тоні. Лейтенант уважно вислухав його, потім заходився перекладати:

      – Містере Силенко, достатньо ймовірно, що не тільки ваші товариші, які вже побували у нас на допиті, але й ви самі вважаєте нас, представників союзного командування, закінченими дурниками. Будь ласка, не намагайтеся перебивати, але вислухайте нас уважно.

      Так, ми розуміємо, що війна – це війна. Хтось нападає, хтось захищається. Ваші товариші по службі – українці, між іншим, зі зброєю

Скачать книгу


<p>20</p>

Гаразд. А в Словаччині?… (англ.)

<p>21</p>

А в Австрії? (англ.)